Враження від «Дім втрачених ілюзій» Єви Лук'янової

Я не рецензентка, не літературна критикиня. Я просто людина, яка читає, відчуває, живе цією історією, яка зі мною вже майже два роки.

Є книги, які відкриваєш — і з перших сторінок відчуваєш, що вони написані мовою твоєї душі. Персонажі стають близькими, світ оживає, а сюжет поглинає так, що з нього вже не хочеться виходити. Історія закарбовується у пам’яті, викликаючи відчуття, ніби вона вже давно жила всередині тебе. «Дім втрачених ілюзій» Єви Лук’янової https://booknet.ua/book/dm-vtrachenih-lyuzi-b418853 — саме така книга для мене. З першого моменту було ясно: це моє. Все, абсолютно все в ній — те, що я люблю, те, що мене захоплює, те, що для мене важливо. Ця книга заціпила щось глибоке в мені, щось, що жило непоміченим, вона пробудила ті емоції, які давно чекали моменту вирватися назовні…

Сюжет та атмосфера

На перший погляд, може здатися, що це класична історія про підлітків із надзвичайними здібностями, яким доведеться рятувати світ від прибульців. Але варто заглибитись, і стає зрозуміло: усе набагато складніше, глибше, багатошарове. Єва майстерно вибудовує динамічний сюжет, де кожен поворот змушує затамувати подих, а кожна сцена — відчувати емоційну напругу.

Отже… Головного героя, 16-річного Дениса, починає переслідувати в кошмарах загадкова незнайомка.

Його пошуки правди поступово розкривають не лише темні секрети минулого, а приводять його разом із друзями до загадкового альтернативного світу, сповненого небезпек. На цьому складному шляху їх чекатиме не лише боротьба зі злом, а поєдинок із собою, із власними страхами, сумнівами та слабкостями. Кожен із героїв змушений робити вибір, і щоразу цей вибір стає важчим — між тим, що здається правильним, і тим, що може зруйнувати їхнє життя.

Вибух емоцій, незабутні діалоги, непрості характери, атмосфера напруги, моторошні сцени, надзвичайні локації, видовищні битви — здавалося б, настільки різні складники, проте Єва їх майстерно переплітає, створюючи унікальну, ретельно пропрацьовану, незабутню історію. Її героям співпереживаєш, а антагоністів ненавидиш усім серцем.

Крім того, оповідь ведеться від двох героїв — Дена та його найкращої подруги Ксюші, чиї голоси додають історії глибини та контрасту. З кожним новим розділом напруга наростає, сюжет захоплює дедалі більше, і здається, що світ книги не просто існує на сторінках — він немов оживає поруч, змушуючи замислитися: а що, якщо те, що здається фантазією, — лише відображення тієї ж гри світла й тіні, що формує нашу реальність?

Персонажі

Звісно, я не можу не сказати про Дениса.

Я дуже люблю цього персонажа. Він не типовий герой з ідеальною зовнішністю та неземним поглядом, який бездоганно розгадує загадки та рятує світ, а персонаж із внутрішніми конфліктами, що роблять його живим і справжнім. Так, Ден недосконалий, імпульсивний, впертий, часто помиляється, а його дії часом так дратують, що хочеться вчинити, як Ксю — просто врізати йому запотиличник :)) Проте він бореться із собою, вчиться, змінюється, дорослішає, а головне — він не дозволяє світу зламати його, не втрачає внутрішнє світло, навіть коли все навколо розсипається. Його вірність собі, друзям, власним принципам — те, що змушує переживати за нього та повертатися до цієї історії знову. Це той герой, який залишається у серці назавжди.

А поруч із Денисом завжди його вірна подруга — Ксюша, той самий голос розуму, що тримає його в рівновазі. Вона — сумління Дена, його підтримка, його контраст і баланс. Так, Ксю може сердитися, сперечатися, навіть послати Дена до біса, але якщо він зателефонує о третій ночі й вимагатиме зустрічі, вона, хай і розлючена, але все одно прийде. Їхня дружба щира, правдива, перевірена часом, у ній немає фальші, немає зайвих слів — лише чисте відчуття того, що ти не один у цьому світі. Їхній зв’язок додає історії глибини, справжності, а кожна сцена між ними — це емоція, що проростає крізь текст, роблячи персонажів ще ближчими.

Ось так я уявляю Дена та Ксю

Не можу також не згадати головна антагоністку — двохсотлітня королеву Енжел, чия безжальність, загадковість та харизма роблять її незабутньою фігурою у цій історії. Вона не просто сила, що загрожує героям, вона бачить у Дені щось більше, ніж просто хлопця, що потрапив у вир подій. Їхня взаємодія має відтінок чогось небезпечного, непередбачуваного, гіпнотичного. Їхній зв’язок перегукується з Каєм і Сніговою Королевою (герої відомої казки Ганса Крістіана Андерсена) — тут теж є холодна, невловна влада над долею героя. І водночас він нагадує Ранда аль-Тора й Селену (серіал «Колеса часу», знятим за мотивами циклу романів американського письменника Роберта Джордана), де герой змушений протистояти складній, сильній, суперечливій особистості, яка змінює його, ламає і водночас загартовує.