ЕПІЛОГ

 То було тільки рік назад.

Іноді Павлові сниться усміхнена Роксана, яка чомусь тримає за руку Андрія. Там, у його снах, вони закохані і щасливі. Живі.

Опісля того як матір повністю одужала, вони покинули селище Зелені Пагорби. Дивно, але спека після спалення маєтку старости так і не зникла.

Люди ходили задумані і Павло навіть чув, що Марусина особисто приходила до Хрущів просити вибачення за скоєне. Проте так і не знайшла їх.

Вони вже були далеко. Він був певний, після загибелі Роксани і Андрія, ті відразу покинули Зелені Пагорби.

Павло перехрестився, помолився за душі загиблих, пригадавши і Карпа, і Світлану, і свого батька, Юрка. Врешті, зігнавши із очей непрошені сльози, піднявся із лави і взявся за яблука. Роботи був непочатий край, але опісля, аж ввечері на нього мала чекати його кохана Христина.

Блакитне безхмарне небо раптово потемніло. Павло підняв голову вверх і злякано завмер - небо заполонили залізні птахи.

- Гряде війна, - наче крізь сон почув тихі слова матері. Він шумно видихнув. Зірване зелене яблуко покотилось по траві. Його думки знову повернулись до Роксани і Андрія.  

Чоловік не знав, що десь там, далеко-далеко, за декілька верств від їхнього селища спокійно доживали віку старі Хрущі.

 Він не знав, що Роксана і Андрій вибрались із згарища аж пізно ввечері, і забрали наляканих батьків дівчини геть.

 Сама ж відьма і ворожбит подались у довгу мандрівку вдовж  густих лісів Карпат, щоб нарешті знайти своє місце серед інших. Так казала Роксана своїм батькам. Хрущі не відали, що їхня донька навчається приборкувати у собі силу, яку дарував їй перстень загиблої Світлани.

  Однак і Роксана, і Андрій були  впевнені – лишилось зовсім трохи часу і вони обов’язково повернуться назад.