Розділ1

Що ж, ця книга буде про мене і просто про те що я пережила у своєму житті. Мене звуть Софі, мені 17 і я проживаю в Далласі, штат Техас. Чесно кажучи я ніколи не могла повірити що колись буду жити закордоном, я уявляла собі життя в себе на Україні. І попри бажання батьків переїхати, я немогла зробити нічого, тому тихенько погодилась. А і напевне всіх цікаве моє минуле. що ж було до того як я опинилась у Далласі. Ну почнемо все з того, що жила я в Івано-Франківську, страшне не любила вчитись у школі, але мама постійно говорила "Софі вчись і будуть з тебе люди", тому мені нічого не залишалось як прислухатись до її слів. Так от коли настали нарешті літні канікули мені стало тааак добре, ну просто прокидаєшся вранці в якій годині захочеш, лягаєш так само. Ех, канікули я дуже люблю. 

Великий період часу я проводила в кругу своїх друзів, ну і рідних. І вже в перший день канікул я примудрилась проспати. Мала бути дуже важлива для мене зустріч, моя подруга Юліана повернулась з моря і я відчувала що там є для мене не один подарунок. Щоб ви розуміли Юліана на морі була цілих 3 місяці, от як в березні поїхала, так тільки в червні і приїхала. Я страшенно за нею скучила, Юля вона для мене була як сестра в квадраті, це щоб ви розуміли настільки сильно я її люблю. Щось багато я наговорила, короче зупинимось на тому що я пропустила її приїзд, і всі плани з подругою.

Ми мали зустрітись в аеропорту, я мала зустріти Юлю з кульками в руках, і все таке. Обідно те що я проспала, і виходить даремно купувала кульки, бо ті бідолахи почали спускатись поки мій мозок нарешті прокинувся. Юля приїхала о 05:30, мала зупинитись у своєї тітки, а я прокинулась о 13:15, виявляється телефон розрядився і будильник не спрацював. На скору руку поївши і сходивши в душ я побігла на автобус. 

***

Юліана не піднімала трубки, звичайно ж я картала у всьому себе, за те що такий сплюх, і що м'якусінька ковдра мені була важливіша, ніж подруга. 

- Софі чому ти така людина - говорила я до себе поки стояла в автобусі. Після цих слів автобус сильно затормозив, і я впавши на підлогу знову довела сама собі яка я везуча. Від всього цього сорому закрила очі руками і не збиралась вставати, а навіщо і так добре їхалось.

- Агов, з тобою все гаразд - я думала що можливо мені причулось, але ні все таки хтось поцікавився чи зі мною все ок. Відсунула від очей руки, і побачила що наді мною стоїть височезна постать хлопця, який з цікавістю і запитанням дивився на мене.

- Оооу, так все супер, просто на підлозі автобуса так добре лежиться - сміючись говорила я - насправді я впала коли водій різко затормозив, я дууже везуча. Хлопець засміявся і подав руку допомоги. Я не відмовилась і відразу почала по троху підніматись на ноги.

- Дякую за допомогу, о я доречі Софі - хлопець вже хотів відрекомендуватись у відповідь, але я заверещала коли побачила що пропустила вже дві зупинки, вибігши з автобуса я щераз подякувала хлопцеві за все і побігла до тітки подруги. 

Було сумно що вже хтозна чи колись побачу цього хлопця щераз, чи знайду в інсті, навіть якщо не знаю як його звати. Ех пічяльно трошки, бо в думках хлопець таки промилькав де-не-де. Ну саме головне що Юліана мене не прибила за те що я проспала її приїзд, і те що все таки я отримала баагаато подарунків від неї. Ех люблю її за це. О доречі все це було 3 роки тому, коли я ще була примхливим підлітком чотирнадцяти років, та принципі я і зараз не дуже змінилась.