Рішення

Віра не наважувалася зайти в будинок.

Вона стояла біля дверей і дивилася на ручку, наче та могла її вкусити.

Семен уже давно був усередині.

Напевно, все розповів.

Віра кілька разів поривалася відчинити двері, але щоразу відсмикувала руку.

А може, він промовчить?

Вона сама не повірила у цю думку.

Семен? Промовчить?

Після всіх років їхніх сварок?

Віра гірко всміхнулася.

Ні. На таке сподіватися було безглуздо.

Двері раптом відчинилися.

На порозі з'явилася Ліана.

— Віро? Чому ти тут стоїш?

Дівчина мовчала.

Ліана уважніше подивилася на неї.

— Заходь. Нам треба поговорити.

Отже, Семен уже розповів.

Віра переступила поріг.

У кімнаті сидів Гліб. Поруч стояв Семен.

Побачивши Віру, він відвів погляд.

— Семен розповів нам дещо дивне, — почав Гліб.

Віра стиснула пальці.

— Я знаю.

— Каже, ти змусила яблуко піднятися в повітря.

— Я не змушувала! — одразу заперечила Віра. — Воно саме... Я просто махнула рукою, а воно піднялося. Я навіть не знала, що можу так робити.

Гліб і Ліана переглянулися.

Від цього погляду Вірі стало ще тривожніше.

— Я не робила цього раніше, — додала вона. — Ніколи.

— Але зробила сьогодні, — озвався Семен.

Віра різко повернулася до нього.

— Я тебе не питала.

— Досить, — зупинила їх Ліана.

Запала тиша.

Віра подивилася на опікунів.

— Ви ж не відправите мене на Острів?

Ніхто не відповів одразу.

І саме це налякало її найбільше.

— Ми не можемо промовчати, інакше король... — Ліана зупинилася.

— Що король?

— Нас покарають за приховування, — відповів Гліб.

Віра перевела погляд на нього.

— То не приховуйте. Просто... дайте мені час.

Гліб мовчав.

Віра відчула недобре.

— Глібе?

— Уже пізно.

— Що означає «пізно»?

Ліана опустила очі.

— Гліб уже відправив повідомлення.

Віра застигла.

— Коли?

— Поки ти була в саду.

Вона подивилася на Семена.

Отже, він прибіг сюди, розповів усе — і цього вистачило.

— Ви навіть не запитали мене?

— А що ти могла сказати? — озвався Семен.

Віра різко повернулася до нього.

— Хоча б те, що сталося насправді!

— Я бачив, що сталося.

— Ти бачив кілька секунд!

— І цього було достатньо.

— Семене, досить, — втрутилася Ліана.

Але Віра вже майже не слухала їх.

Повідомлення відправлено.

Десь там уже знають про неї.

І забрати ці слова назад неможливо.

— Коли вони прийдуть? — тихо запитала вона.

Гліб похитав головою.

— Не знаю.

Віра відчула, як усередині все похололо.

Відтепер кожен стукіт у двері міг означати, що прийшли по неї.