Яблуко і свідок

Віра Сова повільно йшла садом, час від часу махаючи руками. Вона була занурена у власні думки й майже не дивилася під ноги.

Раптом щось привернуло її увагу.

Яблуко.

Воно лежало на траві, але чомусь почало підійматися.

Віра зупинилася.

— Що за...

Яблуко зависло в повітрі.

Вона озирнулася. Навколо нікого не було.

Віра зробила крок назад.

Яблуко залишилося висіти перед нею.

— Вітер? — невпевнено припустила вона.

Але листя на деревах навіть не ворушилося.

Віра обережно підняла руку.

Яблуко піднялося вище.

Вона завмерла.

Повільно опустила руку.

Яблуко впало на землю.

Віра кілька секунд мовчки дивилася на нього.

Потім знову підняла руку.

Яблуко злетіло.

— Ні...

Вона різко опустила руку, і яблуко знову гупнуло об траву.

Віра подивилася на власну долоню.

— Це я?

Відповіді, звісно, не було.

Вона нахилилася, підняла яблуко й недовірливо покрутила його в руках.

Ще хвилину тому вона навіть не підозрювала, що здатна на таке.

А тепер яблука, схоже, перестали підкорятися законам природи.

Раптом Віра помітила Семена.

Рідний син її опікунів стояв біля стежки й дивився просто на неї.

Віра завмерла.

Він бачив.

Погляд Семена ковзнув від її обличчя до яблука, що лежало на траві, а потім знову піднявся до неї.

Хлопець нічого не сказав. Просто розвернувся й побіг у бік двору.

— Семене, стій!

Віра кинулася за ним.

Але хлопець лише пришвидшився.

— Семене!

Даремно.

Віра зупинилася посеред саду, важко дихаючи.

Тепер він розповість батькам.

А далі вони розкажуть усім.

Її походження не дозволяло мати жодних здібностей. Вона мала бути звичайною. Саме тому її й залишили тут, під опікою чужої родини.

А тепер усе змінилося.

Віра знала, що станеться, якщо про це дізнаються.

Її вишлють на Острів.

Вона повільно опустила погляд на яблуко.

Ще кілька хвилин тому воно просто лежало на траві.

А тепер через нього могло зруйнуватися все її життя.

— От і навіщо я це зробила?.. — прошепотіла Віра.

Віра зупинилася.
Семен уже зник за поворотом, а вона залишилася посеред саду.
Вона повільно опустила руки й закрила ними обличчя.
— Ні... Ні, тільки не це...
Тепер він розповість батькам.
А її походження не дозволяло мати здібностей.
Якщо опікуни дізнаються, що вона може керувати предметами силою думки, пояснень не буде.
Її вишлють на Острів.
Віра сильніше притиснула долоні до обличчя.
Ще хвилину тому вона раділа, що яблуко піднялося в повітря.
Тепер їй хотілося, щоб цього ніколи не сталося.