Я живу — не просто дихаю, а горю,
як тихе полум’я вночі серед бурі.
Я живу — крізь біль, крізь тінь і крізь страх,
і в кожній сльозі знаходжу новий світанок.
Я живу — бо вмію любити без вимог,
прощати без рахунку, дарувати без слів.
Я живу — бо серце навчилася чути,
і в тиші душі знаходити Бога і себе.
Я живу — не для слави й не для нагород,
а для того, щоб кожен подих був правдою.
Щоб у кожній миті бачити диво просте:
сонце встає, і я — ще тут, ще живий.
Я живу — і дякую кожній миті,
за рани, що зцілили, за радість, що гріє.
За любов, що не згасає навіть у темряві,
за силу, що росте в тиші мого серця.
І якщо колись прийде остання мить,
я усміхнуся і скажу без жалю:
«Я жила. Я любила. Я була справжньою».
І світло моє тихо зіллється з вічністю.
Відредаговано: 21.07.2026