Терпіння

Терпіння — це коли серце кричить від болю,
а ти стискаєш зуби і шепочеш: «Господи, я терплю...»
Коли сльози печуть, а ти все одно стоїш,
і не падаєш, хоч ноги підкошуються в пилу.

Це ніч, що триває роками,
і віра, яка не гасне, хоч свічка вже на останній межі.
Це любов, що продовжує любити,
коли її топчуть і не помічають.

О, терпіння, ти — найважча з чеснот!
Ти рвеш мене зсередини, вчиш смирення крізь кров.
Але в твоїй тиші я знаходжу Бога,
Який сам терпів за мене на хресті.

І коли сили закінчуються,
я падаю на коліна і плачу:
«Господи, дай мені сил витримати…
і серце, яке вміє любити навіть у стражданні».

Терпіння — це біль, що перетворюється на світло,
і рана, яка зцілюється в Його руках.

*****

Терпіння — це віра, що ходить у темряві,
не бачачи світла, та все ж іде вперед.
Це тиха молитва, сказана крізь сльози,
коли серце кричить, а душа каже: «Господи, я — Твій».

Воно не вимагає швидкої відповіді з небес,
не торгується з Богом про строки і дні.
Воно просто стоїть на колінах у пилу,
і шепоче: «Нехай буде воля Твоя, а не моя».

Терпіння — це школа, де вчить Сам Господь,
де біль стає вчителем, а тиша — уроком.
Воно ламає гординю в найглибшій тиші,
і вирощує смирення, як лілію в пустелі сухій.

Коли все навколо кричить «здайся!», «впади!»,
терпіння тримає за руку Ангела-Хранителя.
Воно перетворює ночі страждань у сходинки,
що ведуть до світла, яке не згасне ніколи.

О, терпіння святе, ти — золото душі,
що очищається в горні найвищих випробувань.
Ти вчиш, що найвища перемога — не в силі,
а в довір’ї Тому, Хто бачить кінець шляху.

І коли врешті-решт прийде довгоочікуваний світанок,
не я буду гордитись своєю силою,
а тихо схилю коліна й скажу:
«Це не я витримав… Це Ти втримав мене».

Господи, навчи мене справжнього терпіння —
не того, що чекає, а того, що вірить,
не того, що терпить, а того, що любить
і в любові цій знаходить Тебе.