Віра, Надія, Любов.

Сонячний день

Сонячний день — як тиша без тривог,
Як світлий подих віри і надії.
Він гріє душу дотиком доріг,
І вчить любити просто — без події.

У світлі цьому — спокій і життя,
І щось таке, що не назвати словом…
Немов Господь торкнувся небуття —
І стало серце знову світлим домом.

Весняний день — мов тихий дім,
Де світло ніжно в душу проростає.
І кожен подих, наче став живим,
І серце знову вірить і літає.

В повітрі — щось прозоре і святе,
Мов обіцянка радості й спокою…
І так тихенько всередині росте
Життя, зігріте сонцем і любов’ю.

*****

Весняний дощ торкає тихо скло,
Мов пальці ніжні — ледь-ледь, несміливо,
І небо сіє світло і тепло,
Хоч хмари вкрили день задумливо.

В краплинах — шепіт, спогади й життя,
Вони, мов струни, серце зачіпають,
І в кожній з них — чиєсь нове буття,
Що тихо в світ приходить і зростає.

Сади вдягають пелюстковий сніг,
І пахне свіжістю земля розлога,
А дощ, мов друг, що довго йшов із далека,
Прийшов омити втому і тривогу.

І хоч він сірий — в ньому стільки барв,
Невидимих, але таких відчутних…
Він душу ніжно знову відкривав
До мрій забутих, щирих і могутніх.

Нехай цей дощ усе змиває зле,
І в кожнім серці світло проростає,
Бо після нього світ завжди нове
Життя, мов квітка, знову починає.

Подобається

#445 в Різне
#22 в Поезія

Відредаговано: 23.05.2026