Мамо, Ви — як тиха свіча у пітьмі,
Що світить, коли опускаються крила.
У Вашій любові — мій дім на землі,
У Вашому серці — незламная сила.
Ви вчите мовчки прощати й любить,
Тримати надію, коли вже нестерпно.
І навіть коли цілий світ заболить —
Ви поруч, і стає так легко й безпечно.
Нехай Вам повернеться кожна сльоза
Теплом і усмішкою в ясні світанки.
Бо мама — це більше, ніж просто слова,
Це ніжність, що вічно живе без останку.
*****
Мамо… Ви — мій світ, моя тиша і крик,
Моя сила, що виростає з любові.
Ви — той берег, до якого крізь вік
Я повертаюсь, коли серце в тривозі.
У Ваших долонях — мій перший спокій,
У Вашому погляді — віра без краю.
Ви вчили триматись, коли так болить,
І жити, навіть коли я втрачаю.
Скільки ночей Ви не спали тихцем,
Скільки тривог у собі приховали…
Ви не кричали про це голосно —
Ви просто любили… і цим рятували.
І якщо раптом зіб’ється мій шлях,
І світ стане темним, чужим і холодним —
Я знаю: у Ваших теплих руках
Я знову знайду себе — справжню і вільну.
Нехай же Вам доля поверне сповна
Усе, що Ви серцем мені віддавали.
Бо мама — це більше, ніж просто слова…
Це любов, що ніколи не має межі… і не має кінця.
Відредаговано: 23.05.2026