Любов

Любов не кричить — вона тихо живе
У паузах між словами.
Вона не питає: “а що ти даєш?” —
Вона просто є між нами.

Вона не палає сліпим вогнем,
Що все за хвилину спалює, —
Вона, мов світло в нічному вікні,
Що душу твою обіймає.

Любов — це не буря і не полон,
Не біль, що ламає крила.
Це дотик, що каже: “я поруч є”,
І тиша, що не зрадила.

Вона не тримає — дає летіти,
Не ранить, щоб перевірить.
І навіть у темряві вчить світити,
І навіть у втраті — вірить.

Любов — це коли ти є справжній весь,
Без масок, страхів і ролі.
І хтось у тобі не шукає чудес —
А просто тримає долоні.

*****

Кохання 

Кохання — це не про слова до світанку,
І не про обіцянки в порожніх словах.
Це коли твоє ім’я — мов подих на рану,
І я в ньому знову вчуся дихати.

Це коли між нами не треба “як правильно”,
Не треба ховатися в чужих ролях.
Я стою перед тобою — така, як є,
І ти не відводиш очей у страх.

Кохання — це тиша, що гучніша за крики,
Це дотик, в якому немає меж.
Це коли навіть у власній зневірі
Я знаю — ти поруч. Ти є. Ти живеш.

Це не про те, щоб тримати міцніше,
Не про “не йди” і не про “будь моїм”.
Це коли я відпущу — якщо так потрібно,
Але серцем назавжди залишусь з твоїм.

Кохання — це біль, що не хоче зламати,
А вчить бути ніжною крізь ураган.
Це коли я боюсь — але все ж обираю
Не втечу… а тебе. І наш океан.

І якщо цей світ раптом стане холодним,
І зникне усе, що було між нами —
Я все одно тихо скажу тобі:
“Дякую… що ти був моїм коханням.”