18. Важкий день

Віра

Вона ніяк не могла вийти з душу. Стояла під потоками води вже мало не годину, а все ще відчувала себе брудною. 

Вода вже давно була холодною, і Віра розуміла, що тепер може і захворіти. Але нічого дивного… Після того, що трапилось, це, певно, нормально. 

Вода текла по обличчю, приховуючи сльози. Вона не мала плакати. Вона хотіла, щоб так і було. Але сльози все одно текли, не зупиняючись. 

Коли вона вийшла і поглянула на себе в дзеркало, їй здалося, що вона вже зовсім не та людина, якою була до цього вечора.

Почувалась винною і поганою. Нік, якщо дізнається, не пробачить її. Все мало бути не так. 

Віра потрапила до своєї кімнати вже тоді, коли Надя, схоже, спала.

Завернулась в ковдру, відчуваючи себе як ніколи самотньою. Дістала телефон і побачила, що Нік їй писав. Було аж два непрочитаних повідомлення. 

Вона на мить подумала, що раптом він знає… Вона ж побачила Карину, а Карина побачила її. 

Але коли Віра зайшла в листування, то нічого незвичайного там не було. 

Нік просто написав, як пройшов його день і питав, як пройшов день Віри. 

"Це був один з найжахливіших днів у моєму житті…" — написала вона. 

Сльози знову навернулись на очі. Вона закусила губу. Видалила повідомлення і написала:

"Все нормально. А ти як?"

“Чекаю з нетерпінням вихідних, коли зможу побачити тебе”, — написав він. 

Сльози почали скочуватись по щоках. Спочатку повільно, тоненькими доріжками. В очах все помутнішало. 

"Я так кохаю тебе…" — написала, все ж схлипнувши. 

Опустила обличчя в подушку і сльози все ж полилися з очей вже безупинно. Вона плакала беззвучно, але ще ніколи в житті їй не було так погано, як зараз. Вона навіть не думала, що їй може бути так погано. 

“У тебе щось трапилося?” — запитав він. Хтозна, як за кількома написаними нейтральними словами він відчув, що їй погано. 

Вона дивилась на повідомлення і думала, що не заслуговує на нього. Ніколи не заслуговувала. Саме тому в першу чергу і не хотіла повністю віддатись почуттям. 

"Важкий день… Дуже… Але я впораюсь…" — написала, витираючи сльози, які все не зупинялись. 

Вона і не думала, що може відчувати подібне. Не думала, що до такого дійде, не думала, що її реакція буде настільки сильною. Що все це так сильно підкосить її не тільки фізично, але й морально.

 “Ти у мене сильна дівчинка, — відповів він. — Подумки обіймаю тебе. А як зустрінемося, то вже обійму по-справжньому. Забий на всіх тих заздрісників!”

"Я не гідна тебе…" — написала, але не відправила. Вона була слабка. Так, так вона і думала. Надто слабка, щоб хоча б написати правду. 

Натомість написала:

"Дуже хочу, щоб обійняв… Щоб обіймав завжди…" 

“Так і буде… Я дуже кохаю тебе… Завжди буду з тобою!”

Віра хотіла зараз молитись всім богам, щоб так воно і було. В цю мить вона нарешті визнала те, що завжди заперечувала, в чому не хотіла зізнаватися навіть самій собі.

Нік робив її залежною і слабкою. Слабкість і залежність заважали її цілям. Але в той самий час тільки з ним вона була щасливою. 

Але тепер, після того, що трапилось… Хіба вона зможе бути щасливою? Сльози крапали і крапали на екран.

"Я теж дуже кохаю тебе… Пробач…" — написала вона і заблокувала екран. Пообіцяла собі, що це остання слабкість.

Вона візьме себе в руки. Що сталося, те сталося, це вже все одно не змінити… Головне, щоб Нік не дізнався. 

Якщо він не дізнається, все ще зможе бути так, як раніше… Вона все зробить, щоб так і було… 

Надя

Надя написала Алексу невеличке повідомлення:

“Привіт, ти приїдеш на ці вихідні? Нам треба поговорити!”

"Привіт, що таке? Скучила?) Я збирався приїхати, у мене в суботу у батька день народження. Але в суботу зустрітись через це не зможу. Я приїду під вечір і одразу заїду до нього, не образишся? А в неділю можемо зустрітись."

“Так, добре, зустрінемося в неділю. Буду чекати з нетерпінням”, — вона поставила смайлик-сердечко. 

Подумала, що Алекс не запрошує її з собою в гості до батьків. Це значить, він не сприймає її, як свою “офіційну” дівчину? Наді стало трохи сумно, але вона подумала, що, може, вони з Алексом просто дуже мало часу разом… Може, він з якоїсь іншої нагоди її познайомить з рідними, трохи пізніше?

Вона не могла довго засмучуватися, і тепер чекала побачення з Алексом, обмірковуючи, що їй вдягнути і яку зачіску зробити…

Але коли вона поділилася своїми думками з Вірою, то побачила, що подруга знову ніби не почула її. 

— А? Ти щось сказала? Пробач, голова болить… — Віра торкнулась кінчиками пальців скронь. — Ніяк не пройде…

— Може, тобі таблетку дати? — запитала Надя. — Я сказала, що Алекс приззначив мені побачення в неділю. В суботу в нього не виходить, бо у батька день народження… А  Нік теж приїздить на вихідні?