15. Сталкер

Віра

Наступні два дні і дві ночі, всі вихідні Ніка, Віра провела у нього. На третій ранок, коли Нік поставив перед нею каву і вони вже почали снідати, він сказав:

— На жаль, сьогодні маю їхати назад до Львова…Але скоро зйомки закінчаться, і  ми одружимось. 

— Ну, це твоя робота, все нормально, — Віра почервоніла. — Прямо одразу одружимось?

— Так, — відповів він. — Мені набридло чекати.

— Твої менеджери будуть проти… Я не хочу, щоб ми нашкодили твоїй карʼєрі. Ти маєш запитати, як все зробити правильно…

— Тисячі акторів мають сім’ю, і це не шкодить їхній кар’єрі, — він обійняв і поцілував її. — Не переймайся цим. З менеджерами я поговорю. 

— Але твій рейтинг дійсно може впасти, — вона теж обійняла Ніка і сховала обличчя у нього на плечі. — В тих всяких статтях, де найгарячіші і найбажаніші, практично немає одружених.

— Якщо вибирати між рейтингом і можливістю бути з тобою весь час, а не уривками, то якось мені той рейтинг і не потрібен, — він усміхнувся. — Все, я не приймаю більше заперечень.

— Добре, — пробурмотіла вона кудись йому в шию. Насправді вона хотіла бути його дружиною, але було трохи страшно. Вони обоє мали карʼєри. А ще… Вона ніколи не жила з чоловіком під одним дахом. Не так, щоб пару днів, а на постійній основі. — Не приймай… Бо я не заперечую. Я хочу бути твоєю дружиною, — додала дуже тихо.

— Я дуже щасливий це чути, — тихо сказав він, тримаючи її за руку. — Завжди мріяв, щоб прожити все своє життя з тобою. Хочу мати дітей, свій будинок… Справжню родину, куди хочеться повертатися…

— Добре, але дітей пізніше, зараз я точно не народжуватиму… 

Віра завжди думала, що до "родини" вона точно не готова, ну, в тому її розумінні, що з дітьми. І Ніку вона про це теж нагадала. А потім швидко втекла. Ну, він не має ображатись, все ж, вона все ще хоче стати примою, а вагітних чи, тим паче, вже народивших дітей, прим не буває. Тільки колишні прими. А таке Вірі не підходило.

Нік трохи побурчав, але сказав, що ще встигнуть.

— Моя мама не хотіла мати дітей, — пояснив він. — Для неї на першому місці була кар’єра, тож вона зробила кілька абортів. Мені пощастило, що я взагалі з’явився на світ, якось вона пропустила термін, коли можна було перервати вагітність, тож мусила мене народжувати. І вона сама мені про це розповідала…

Нік раніше ніколи не розповідав їй подібного. Він завжди був так позитивно налаштований, що інколи Вірі здавалось, що єдина його проблема — вона, Віра, власною персоною.

— Мені шкода, що твоя мама таке казала тобі… — вона погладила його по голові і зазирнула в очі. — Але я дуже радію, що ти є. Я кохаю тебе. 

 — Я теж тебе кохаю. Дуже сильно, — він усміхнувся. — І не хочу зробити таку помилку, яку зробила моя мама. Бо кар’єра рано чи пізно завершується, а от найрідніші люди залишаються назавжди. Якщо за успіх треба платити самотністю, то цей шлях не для мене. 

Віра завжди думала, що успіх — це все. Що немає нічого важливішого. Але коли уявила, що Ніка таки не буде поруч…

— Ми не будемо самі, все буде добре… Я вже не так боюсь всього того. Розберемось…

***

Вона почувалась новою собою останні тижні. Каталізатором точно стали ревнощі. Вони запустили якийсь новий процес. Віра одночасно раділа і трохи злилась на себе. Їй хотілось наздогнати Ніка і бути успішною. Можливо, в чомусь це був прояв невпевненості в собі. Вона хотіла подолати це, і працювала ще більш наполегливо.

Після чергової репетиції, коли вона затрималась трохи довше за інших учасниць, вона вирішила викликати таксі. Стояла перед театром і чекала на машину, але хвилин десять жодна так і не знайшлась. Віра вже хотіла йти до метро, але раптом побачила на лавці якогось мужика, який дивився прямо на неї. Його обличчя було погано видно, але все одно той його погляд пробирав до мурах…

***

Віра спочатку подумала, що їй тільки ввижається, що він за нею дивиться. Вона зробила пару кроків вбік, але мужик встав і пішов в її сторону, Віра побачила це, коли озирнулась. 

На неї знову накотила паніка. Вона майже одразу знову повернулась до виходу. Хотіла зайти всередину, але в дверях зіштовхнулась з Дмитром…

— Ой, пробачте, — пробурмотіла неголосно. Певно, виглядала сполоханою. Дихала важко.

 — Не приїхало таксі? — запитав він. — Може, тебе підвезти?

— Не приїхало, — вона зітхнула. — А це точно буде зручно? 

Віра все ж не хотіла стояти біля театру і щоб той мужик і далі за нею стежив. Погані спогади швидко заполонили її. 

— Так, нам здається, по дорозі, — він усміхнувся. — Ну, якщо твій хлопець не розсердиться на тебе за це. 

— Він би може і розсердився, — погодилась Віра. — Але… Мені здається, той мужик за мною стежить, — вона кивнула в сторону мужика на лавці.

— Стежить? — Дмитро насупився. — Давай я поговорю з ним!

— Я вже пару разів його бачила… І не тільки тут. Але не треба говорити. Певно, це як зі скаженими фанатами, таке буває, — затараторила Віра. — Але зараз темно і я дійсно не хочу їхати сама. Лякати Ніка, коли він в іншому місті, теж не варіант.