10. Дихати ним…

Віра

Вона заховала обличчя у нього на плечі. Хотілось дихати Ніком. Щоб панічна атака не повернулась. Вона знала, що поруч із ним вона в безпеці.

— Не питай, я все одно не скажу, — сказала тихо. — Все нормально. Нічого не трапилось. Я втекла. 

— Я не хочу, щоб із тобою ще колись таке трапилося, — він погладив її по голові. — Якби ти погодилася вийти за мене заміж, тебе б ніхто не зачіпав…

— Якщо я вийду за тебе, то всі вважатимуть, що все, чого я досягну, буде завдяки тобі, мені таке не підходить, — сказала вона вперто. 

Це була єдина тема, через яку вони могли посваритися. Єдине, в чому Нік її не розумів.

— Я піду, — вона відсторонилась від нього.

— Перестань, — він знову обійняв її. — Я більше не буду про це говорити. Просто я дуже переживаю за тебе. Але не буду згадувати… Не йди, залишся…

— Дякую, — вона зазирнула йому в очі. Вона дякувала йому не за те, що він не буде про це говорити, зовсім не за те.

Сама потягнулась до його губ. Нік був її особистим наркотиком, від якого вона не могла відмовитись навіть заради мрії. 

Він цілував її так, немов це був їхній перший поцілунок. З ним щоразу було так хвилююче, як уперше. І Віра розуміла, що він відчуває те ж саме.

— Мені сумно, що якийсь час я буду у Львові, — прошепотів він їй на вухо. — Зараз, хоча ми не в одній квартирі, та принаймні в одному місті…

Вона не очікувала, що він кудись поїде… Вона теж не хотіла цього.

— Надовго ти поїдеш? — запитала якомога нейтральніше, щоб не виказувати свого суму через цю новину.

 — На пару тижнів, потім, може, вирвуся на кілька днів, а далі знову два тижні зйомок, чи три…

— Якраз за два з половиною тижні в мене буде премʼєра, — сказала все ж схвильовано. 

 — Я обов’язково приїду, — він усміхнувся. — Не можу цього пропустити. 

— Це мала роль, не головна, там ще немає на що дивитися, — одразу додала вона.

 — Не сумніваюся, що за малою роллю будуть великі, — Нік знову поцілував її.

Вона відповіла на поцілунок, заплющивши очі. Все тріпотіло всередині. Нік розумів її цілком і повністю. А навіть якщо з дечим не погоджувався, він її приймав. Безмежна ніжність до нього затоплювала її в такі миті. 

Він, не розмикаючи обіймів, повів її в напрямку спальні. На ходу вони звільнялися від одягу, а потім впали на ліжко і ніби розчинилися одне в одному… 

***

Наступного дня репетиції зайняли майже весь час Віри. Вона тренувалася до основних репетицій, а потім і в театрі. Все виходило як треба, вона була собою задоволена. Ніку має сподобатись її виступ. Вона вже сказала, що буде виступати, хоч це ще й не було вирішено остаточно. Так, вона була однією з головних кандидаток, режисер казав про це неодноразово, але все ж…

Коли чергова репетиція закінчилась, і Віра пішла до роздягальні і до своєї шафки, то побачила, що її речі валяються на підлозі і по них ніби походили взутими. 

Інші дівчата не дарма не поспішали виходили з душової, вони спеціально це влаштували!

В якусь мить Віра хотіла зробити те ж саме. Взяти і повикидати всі їхні речі… Хоча, зламати купу замків за ці хвилин десять, поки нікого нема, авжеж, навряд  чи вийде. 

Віра взяла речі, струсила їх і вдягла. Пофіг. Хай йдуть лісом… Вона вирішила, що найбільше розізлить їх, коли вийде на сцену на премʼєрі. Утре носа всім. Поки що не тій нахабній примі, але всім іншим — сто відсотків!

Коли вона йшла додому, то думала прикупити щось алкогольне. Але сильно пити їй було не можна, бо будуть набряки і режисер помітить… Вирішила, що зараз перевдягнеться і піде до якогось барчику. 

Але коли вона зайшла додому і пройшла вглиб кварири, то побачила Надю, яка чомусь плакала…

 Надя

Від того, що Алекс поїхав, нічого не сказавши їй, не попрощавшись, Наді було дуже сумно. Вона намагалася займатися якимись домашніми справами, але все падало з рук, сльози наверталися на очі. 

“Що зі мною не так? — запитувала вона в себе. — Чому мене всі кидають? Спершу Макар, тоді Алекс… Може, це через те, що я так швидко погодилася поїхати з ним у той клятий готель? Він подумав, що я якась легковажна…”

Вона стала чистити картоплю на вечерю, порізала пальця і зовсім розклеїлася. Це стало ніби останньою краплею. Надя сиділа, з наполовину забинтованим пальцем, з недочищеною картоплею на столі і гірко плакала…

Саме цієї миті двері відчинилися, і на кухню зазирнула Віра. 

— Чому ревеш? — вона пройшла до столу, кинула на підлогу біля стільця свою сумку з одягом з тренувань і сіла за стіл.

 — Пальця порізала, — зітхнула Надя, втираючи сльози. — Але насправді весь день сьогодні видався якийсь паскудний. Спершу на роботі хтось навмисне видалив на моєму ноуті важливі документи… Потім Алекс поїхав до Львова… Він мені не сказав, уявляєш? Просто взяв і поїхав… А палець — то вже так… Щоб остаточно мене добити…

— Цікаво, — відповіла Віра замислено. Вона подумала про те, що Нік ось-ось теж їде до Львова. — Ну а чого ти очікувала, він — актор. Він постійно буде на зйомках.