9. Перший робочий день

Віра

Режисер запропонував Вірі залишитись на репетицію вже сьогодні. Він розповів, що в них захворіла одна з балерин з основного складу трупи, а черговий виступ був вже за тиждень. Авжеж, було ким її замінити і без Віри, але чомусь режисер хотів, щоб це зробила саме Віра.

Коли він заявив про це прямо при всіх, дівчата почали обурюватись. Хтось навіть згадав про ту ситуацію з чуток:

— Мабуть, вона через диван одразу отримала підвищення, — сказала одна з невдоволених. 

— Точно! Це мала бути роль для тих, хто вже давно в трупі! — відповіла їй інша.

— Ану тихо! — сказав режисер. — Працюємо! Віра стане замість Каті. Це моє остаточне рішення!

Дівчата все ж замовкли і почали репетицію. Але Віра весь час відчувала їхні погляди на собі. Старалась по максимуму, бо ж режисер, Дмитро Олександрович, повірив у неї і вона не хотіла його підвести. Для себе вона вирішила, що обовʼязково доведе, що він не дарма в неї повірив.

Після першого ж кола прогону вистави Дмитро Олександрович сказав, що всі показують гарні результати, і особливо відмітив Віру, мовляв, вона лише день з ними, але працює на рівні тих, хто вже давно в трупі. 

Віра була дуже щаслива, почувши ці слова, чого не можна було сказати про інших балерин, які, здається, тепер були ще більш вороже налаштовані…

Коли репетиція завершилась, Віра подумала, що їй треба якось налагодити з дівчатами контакт.

— У вас дуже хороша трупа. Я рада, що потрапила до вас, — їй було важко говорити щось подібне, це було не в її стилі. Але вона розуміла, що від ставлення в колективі багато що залежить. — Може, сходимо кудись всі разом? Познайомимось ближче саме дівчатами.

— Ти, певно, хочеш нас відгодувати, щоб режисер був невдоволений? — сказала одна з дівчат, Маша. — А сама, мабуть, спиш і бачиш, що стала примою?

— Що за дурня? — Віра закотила очі. — В балеті, як і всюди, примою стає найкраща. І так, не буду обманювати, я дійсно збираюсь стати примою, — це вона вже сказала серйозним тоном. 

— Ну, “збиратися” і “стати” — це різні речі, — сказала Маша, а решта дівчат захихотіли, підтримуючи її. 

— Якщо не хочете зі мною дружити — мені все одно, — вона знову вдягнула свою типову холодну маску. — Тоді до завтра. Побачимось на репетиції.

Їй ніхто не відповів, дівчата спілкувалися між собою, а її ніби й не помічали. 

Віра зібрала речі і вийшла з театру. Дістала мобільний і відкрила чат з Ніком:

"Мене взяли в трупу", — написала коротко. 

“Вітаю, я не сумнівався у цьому,”— відповів він. 

"Ти вже вдома?" — вона трохи стиснула телефон в руці. 

“Так, удома. Прийдеш? Відсвяткуємо твій успіх”.

"Прийду…"

***

Вона дійсно прийшла. Не відчувала ніякого "успіху". Стояла перед його дверима і не наважувалась подзвонити. Відчувала себе слабкою і це її злило. А коли вона відчувала себе слабкою, ноги завжди вели сюди, до нього.

Врешті-решт вона торкнулась ручки дверей і ті відчинились. 

Нік вийшов до передпокою якраз коли вона закрила двері.

Віра поглянула на нього. Він вражено дивився на неї:

 — Ти відрізала волосся?

— Довелось. Мене не брали, щойно бачили, режисер-гад з першого невдалого кастингу розіслав моє фото всім, — вона відвела погляд. Точно, вона й забула. Тепер вона не така, як раніше. Немає тієї ідеальної зовнішності, яку він так любив. 

— Що за режисер? — він насторожився. — Чому він розіслав твоє фото?

— Бо я йому не дала, — вона сказала це таким буденним тоном, але всередині знову все затремтіло. — Він так хотів мене взяти. Через ліжко. А я його вдарила. Тож мене ніхто не хотів брати, щойно бачили. Він розіслав фото. Наплів їм щось інше, що я неадекватна, не знаю… — вона перевела тему на фото. Щоб не думати про те, що тоді могло статися, якби той був трохи сильніший. І якби в коридорах не було людей…

Нік ступив крок до неї і обійняв:

 — Як його звуть, того режисера? Я з ним розберуся, — прошепотів їй на вухо. 

— Тобі не можна в скандали, та і нічого ж не трапилось, — її голос трохи тремтів. — Все нормально…

— Нічого не нормально! — вперто сказав він. — Я ж бачу, що ти засмучена. Скажи, хто він, бо я все одно дізнаюсь…

Надя

Надя боялася, що Дем’ян зараз скаже їй брати свої речі і йти на вихід. Вона ж бачила, як він вигнав Ангеліну, а тепер сама опинилася на її місці. Вона була винна, що не вимкнула ноутбук і не поставила пароль. Але ж звідки їй знати, що таке може трапитися, що хтось захоче нашкодити їй?

— Максимчик! — раптом вигукнув Демʼян дуже голосно. 

Двері з коридору відчинилися, і до приймальні зазирнув молодий хлопець в окулярах.

 — Що сталося, Дем’яне Вітольдовичу? — запитав він. 

— Компʼютер, видалились потрібні дані, подивись, що там! — скомандував Демʼян. — У нас скоро показ, віднови все зараз же, часу мало!