8. Кастинг номер два

Віра

Коли Віра вже збиралась на чергове прослуховування, Наді все ще не було. Вона згадала, як та дзвонила їй, коли сама Віра не ночувала вдома. Дістала мобільний і написала:

"Дай знати, що той твій хлопець — не маніяк."

“Він не маніяк, — відповіла Надя. — Я зараз заїду, перевдягнуся перед роботою.”

"Окей."

Віра заблокувала екран. Здається, навіть зітхнула з полегшенням. Хоча, з чого б це вона переживала за Надю? Вона вже не дитина, щоб приглядати за нею. 

З такими думками дівчина продовжила збиратися. Коли привела себе вналежний вигляд, подивилась на своє відображення у дзеркалі.

Якщо Нік побачить її такою, він, певно, засмутиться. Йому завжди подобалось її волосся…

Для максимального ефекту "новизни" Віра ще й купила кольорові лінзи. Зелені, але під натуральний колір. 

Коли прийшла, побачила багато дівчат з попереднього прослуховування. Серце забилось як скажене. Вона тоді скандалила, тож її могли все одно впізнати… Але поки що ніби ніхто з дівчат не звертав на неї уваги.

Цього разу всіх дівчат попросили танцювати на сцені разом, просто під музику. Кожній видали номер, який треба було причепити на спину костюму. Кожну хвилину режисер називав один із номерів, і дівчина під тим номером мала покинути сцену. Віра зосередилася на музиці і виклалась на повну. Боялася, що ось-ось і її номер назвуть, але музика скінчилась, а номер так і не назвали.

Тільки тоді вона побачила, що їх на сцені залишилось троє. 

Режисер сказав їм почекати, поки він не порадиться зі своїми колегами. Ті хвилини очікування здавалися найдовшими. Але потім він з’явився і назвав її прізвище. Несправжнє, як і імʼя. 

 — Ми вас беремо,  давайте пройдемо до кабінету і оформимо все за  вашими документами, — додав він. 

Віра кивнула і пішла за режисером. От і був той момент "Х". Зараз вона мала зізнатись, і тоді її, скоріш за все, не візьмуть.

Коли вони зайшли до кабінету і вона сіла навпроти режисера, який саме гортав договір, вона дістала свій паспорт і простягнула йому.

Він поглянув на паспорт, тоді на неї. 

 — Тут інше ім’я та прізвище, — сказав невдоволено.  — А, то це ти… Але волосся зовсім інакше… Я ж бачив фотку!

— Я, — кивнула вона, схрестивши руки на грудях. — Хотіла, щоб мене взяли за здібності. Хоча б поглянули. Але бачу, що для таких, як ви, норма, коли режисер домагається до балерини, а потім, якщо та відмовить, закриває їй всі двері в усі театри, — вона сказала це з викликом, поглянула йому прямо в очі. 

 — Він до тебе домагався? А в нього була зовсім інша версія…

— Так, — вона кивнула. Тіло знову почало тремтіти, але вона не подавала вигляду. — Почав лапати мене, коли викликав, як ви зараз. А я його вдарила. Але якщо ви мені не вірите, пофіг, — вона встала з-за столу. Це була дурна ідея… Авжеж, нічого не вийшло. На що вона розраховувала?... 

 — Почекай, — сказав режисер. — Ну, я його знаю, він такий, що може… Але думаю, ми з тобою знайдемо спільну мову. Якщо, звісно, ти готова вкладатися в роботу на всі сто відсотків. 

Вона вражено дивилася на нього. Він дійсно хотів взяти її в трупу, незважаючи на всі ті плітки, які розпустив той козел. 

— Я готова, — сказала рішуче і сіла назад за стіл. — Я завжди викладаюсь на всі сто. Балет — найважливіша частина мого життя. Де підписатися?...

Надя

Вона прокинулася в обіймах Алекса і це було схоже на сон. Не хотілося, щоб ця мить закінчувалася. Але в голові ніби задзвенів дзвіночок: “Якщо не прийду на роботу, Дем’ян мене вижене!”

— Доброго ранку, — прошепотіла вона Алексу на вухо. — Я поїду, бо мені на роботу…

— Капець, так рано, — пробурмотів він. — Значить, ранкового раунду не буде? — він розплющив очі і поглянув на неї. — Ну йди, раз треба.

 — Ти ж знаєш Дем’яна, — вона винувато поглянула на нього. — Але, може, потім ще кудись сходимо?

— Так, сходимо, — він кивнув і прикрив очі. 

— Все було чудово,  дякую, — Надя чмокнула його в щоку. Думала, що Алекс запропонує підвезти її додому, але він, схоже, майже миттєво знову заснув.

Вона зітхнула, взяла свій одяг і пішла в ванну… Коли вже виходила з готелю, отримала повідомлення від Віри. Аж усміхнулася тому, що сусідка назвала Алекса маніяком. Він був найкращий у світі, тепер Надя в цьому не сумнівалася…

Щоб дістатися додому, взяла таксі. Гаманець тепер був зовсім порожній. Перевдягнулась у діловий костюм, а до роботи вирішила спіймати машину, бо на таксі вже грошей не мала. 

На щастя, її підвіз якийсь літній чоловік, і вона забігла до приймальні Зоріна за одну хвилину до початку робочого дня. Поглянула на себе у дзеркало, поправляючи волосся, і тут же зі свого кабінету вийшов її бос. 

— Ну нарешті ти тут! У нас колекція на фінальному етапі! Сьогодні прийде наш спонсор! Будемо вибивати найкращі умови для показу! Це дуже важливо! Я хочу найкраще місце! І дороге оздоблення!

 — Що мені треба робити? — запитала дівчина.