4. Несподіваний виток кар’єри

Надя

Цієї ж миті до майстерні вірвалася Ангеліна. Вона зло дивилась на Надю, підійшла до стенду і почала гуглити номер бургунді в своєму телефоні.

Надя не могла більше чекати. Вона вибігла з кабінету і помчала до приймальні Зоріна. Увірвалася туди і мало не зіткнулася з самим модельєром. 

 — Ось, холодний бургунді, — дівчина тицьнула йому тканину. 

Він взяв тканину і прискіпливо оглянув її.

— Хммм…. Точно бургунді, і холодний, — сказав задоволено, а потім раптом поглянув на неї. — А ти взагалі хто? 

— Може, вам треба помічниця? — Надя поглянула на нього. — Можу робити будь-яку роботу.  Маю диплом швачки найвищого розряду. І досвід роботи в мене є! 

В цю мить до кабінету вбігла і Ангеліна. Вона тримала в руках шмат тканини. Такий самий, як і у Наді.

— Шефе! Я знайшла!

— Пізно, ти дуже повільна, Ангеліно. От, ця… Як там тебе? — він поглянув на Надю. — Загалом, тепер вона моя помічниця.

Надя не могла повірити своєму щастю. А Ангеліна — своєму горю. Вона ж працювала тут уже два місяці і нарешті розслабилась, аж тут таке…

 — Ви не пошкодуєте! — з жаром промовила вона. — Я буду робити все дуже швидко!

— Сподіваюся, — хмикнув він. — Ті, хто працює недостатньо добре і недостатньо швидко, не затримуються тут надовго. Неси свої документи в кабінет двісті два, він  праворуч від цього кабінету. 

 — Так, вже біжу! — Надя так само швидко, поки Дем’ян не передумав, помчала у двісті другий кабінет. Її оформили, і незабаром дівчина знову була в тій самій приймальні, тільки Ангеліни тут уже не було.

Вона обережно зазирнула в кабінет Зоріна. Він задоволено пришпилював той самий бургунді на жакет кольору мокрого асфальту, приміряючи, наскільки колір підходить його задуму.

— Яка краса! — сказала Надя. Вона не лестила, їй дійсно сподобалося поєднання кольорів. 

— Зараз прийде клієнт, важливий і відомий. Коли бачиш тут таких людей, поводься спокійно. Інакше теж вилетиш. Це жакет для його премʼєри. Треба зшити хустку бургунді. Покажу відтінок, затвердить, і будемо доробляти. Ти казала, ти швачка? 

— Так, ось мої рекомендації, — вона почала шукати в сумці документи. 

— Я не визнаю папери, — він похитав головою. — Талант, здібності і вміння або є, або їх нема. Побачимо, чи є вони в тебе, в випробувальний місяць.

— Дякую вам! — Надя сказала вже спокійніше, бо злякалася, раптом її ентузіазм не сподобався, і її за нього виженуть. — Що мені зараз робити?

— Можеш повивчати каталоги, там є один з ескізами майбутньої колекції…

Але саме в цей момент у двері постукали.

— Він уже прийшов! — пошепки сказав Демʼян. — Впусти його і будь привітною!

— Так, — Надя кивнула і пішла до дверей. Відчинила їх і побачила такого красеня, що в  неї аж подих перехопило.  Його обличчя здалося їй знайомим, і вона здогадалася, що це і є той актор, про якого говорив Дем’ян. Мабуть, вона бачила його в якомусь фільмі. — Добрий день, проходьте будь ласка, Дем’ян Вітольдович вас чекає…

— О, новенька, симпатична, — він усміхнувся, окинув Надю зацікавленим поглядом і сказав дуже тихо, щоб чула лише вона: — Я — Алекс, подзвони мені, якщо буде бажання зустрітись, — і вклав їй в кишеню візитівку. 

Надя ще якусь мить дивилася на нього, а потім почервоніла і вийшла в приймальню, зачинивши двері до кабінету. Її серце билося, як навіжене. Невже це все дійсно відбувається з нею? Її взяли на роботу, і вона запросто спілкується з відомими людьми… Хай тепер підлий Макар лікті собі кусає… Може, Надя ще сама в якомусь фільмі зніметься… Вона  торкнулася візитівки Алекса і легенько погладила її…

 Віра

Нічого не змінилося. Все було так само, як і раніше. Віра важко ковтала повітря, як риба, яку викинуло на берег. Ноги самі понесли не додому. Схаменулась вона тільки тоді, коли вже подзвонила в чужі двері. 

Він не мав би бути вдома, ще було досить рано. Її заспокоїть сам факт, що вона прийшла сюди. Навіть просто ці двері.

Але, попри її очікування, двері таки відчинилися і вона одразу побачила Ніка. Він  стривожено поглянув на неї:

 — Віро, що трапилося? Тобі погано?

 Вона пройшла до квартири і торкнулась долонями його незастібнутої сорочки, стиснувши тканину в руках і сховавши голову у нього на грудях. Він обережно, як маленьку, погладив її по волоссю. 

 — Не засмучуйся, — сказав Нік. — Все налагодиться. 

Вона підняла на нього погляд, в очах стояли сльози. Все ще стискала його сорочку, трималась за неї, як за останню соломинку.

 — Я скучив, — він поцілував її в маківку. — Може, залишишся? Будемо пити вино і дивитися дурнуваті комедії…

Нік кохав її, Віра в цьому ніколи не сумнівалася. І відчувала провину за те, що мала покинути його. Але зараз, коли він був так близько, коли тепло його тіла так заспокоювало і розпалювало водночас, вона не хотіла йти. Навпроти… Вона зазирнула йому в очі, а потім стала навшпиньки і торкнулась губами його губ, заплющуючи очі.