3. Перший кастинг

Віра

— Знаєш, інколи краще простий автомеханік, ніж хтось відомий і багатий, — відповіла Віра замислено. — Я взяла твій кефір. Зараз маю дотренуватись і йду на кастинг. 

 — Хто тобі дозволяв брати мої продукти? — Надю дратував зверхній тон “балерини”, як вона про себе стала називати Віру. 

— Та не заводься ти так, сказала ж, куплю. Я одну склянку випила. Все, йди, не заважай, маю тренуватись, — на цих словах вона зробила музику гучніше і почала відпрацьовувати рухи перед кастингом, більше не звертаючи увагу на Надю.

Надя мимоволі замилувалася тим, як Віра танцює. Їй здавалося, що дівчина от-от злетить у повітря, такою легкою і граційною вона була.

 — Добре, — сказала Надя, коли музика стихла. — Я теж піду сьогодні на роботу влаштовуватися. Мене мають взяти до ательє Дем’яна Зоріна. Чула про такого? 

— Шиє молодіжний одяг, в основному чоловічий. Хоча збирається відкрити жіночу лінію. Чула, — кивнула Віра. Згадала, що на Ніку була футболка від Зоріна тоді, коли  вона його кидала. Чомусь стало сумно.

 — Ото я буду в нього працювати, — замріяно сказала Надя.  — Стану теж знаменитою модельєркою!

Віра закотила очі і усміхнулась. Ну, що взяти з цих провінціалок. Хоча, в чомусь вона заздрила Наді. На те, щоб стати відомою модельєркою, є набагато більше часу, ніж на те, щоб стати примою.

Надя підійшла до телевізора, що стояв у вітальні, і клацнула пультом. На екрані з’явилися кадри історичного серіалу, і Віра побачила Ніка. Ну так, він точно знімався в якомусь “милі” в декораціях дев’ятнадцятого століття. 

— Ой, мій улюблений актор! — захоплено сказала Надя. — Він такий красивий і елегантний, справжній джентльмен! Як ти думаєш, я можу десь із ним зустрітися? Ну, ми ж тепер в одному місті будемо жити…

Віра подумала, що могла б жити з Ніком вже зараз. І не просто в одному місті, а в одній двоповерховій квартирі, і нічого не потребувати. Можливо, він би навіть допоміг їй влаштуватись до театру. І до неї ставились би там, як до прими. Але гордість би ніколи не дозволила їй піти таким шляхом. Вона сама дістанеться самого верху. І тоді, тільки тоді, буде з ним. Якщо, само собою, до того Нік не знайде собі більш зручну дівчину…

***

Вона виходила третьою. Не дивилась на дівчат перед собою, і не збиралася дивитись на тих, хто буде після. Просто вийшла і показала все, на що здатна. Виклалась на повну і була собою повністю задоволена. Вийшло абсолютно все. Коли вона зайшла за куліси, інші кандидатки переговорювались між собою, кажучи, що в них немає жодного шансу.

І дійсно, Віру запросили до кабінету режисера-постановника. Вона була схвильована і щаслива. Це мав бути її перший великий крок до успіху і до мети. 

Коли зайшла, навіть усміхнулась, хоч і не любила всього цього.  Режисер сидів на невеликому диванчику і дивився на неї з якоюсь дивною посмішкою.

— Ви хотіли мене бачити? — запитала дещо схвильовано. — Вам сподобався мій виступ?

— Так, сідай тут, — і вказав на місце біля себе.

Віра знала, що творчі люди бувають диваками. Ну хоче він, щоб вона сіла. Окей, вона сяде.

Вона підійшла до диванчика і сіла на нього. Але диванчик був доволі маленький, вони були дуже близько. Близькість інших людей, чужих людей, Віру завжди напружувала. Але вона все одно усміхалась. Їй була потрібна ця робота, саме ця. Саме тут, у найбільшому театрі міста.

Режисер обійняв її за плечі і підсунувся ще ближче, так що її ноги тепер торкалися його ніг:

— Мені дуже сподобався твій виступ, — сказав він, а потім поклав долоню їй на коліно. 

Вірі було неприємно. Але, може, він просто був надто тактильним. Таке також бувало серед творчих людей. 

— Ви візьмете мене в трупу?

— Давай сходимо кудись і поговоримо про це в неофіційній обстановці, — усміхнувся режисер, а потім трохи стис її коліно. — Хоча можемо нікуди і не йти, — його рука поповзла вгору, під спідницю, але Віра зреагувала миттєво.

Спочатку врізала йому ляпаса. Потім зіскочила з дивану. А ще за мить просто вибігла з кабінету. Серце калатало швидко, дихання збилось. Він нагадав їй те, про що вона воліла б більше ніколи не згадувати…

Надя

Коли балерина подалася на свій кастинг, Надя поснідала, одягнула  нові джинси і красиву блузку, накрутила волосся і зробила макіяж. Залишилася собою задоволена. Зазирнула до кімнати Віри і побачила на столику духи, взяла їх і побризкала себе. “Це за кефір”, — подумала зі злорадством. Але вона вже не гнівалася так на Віру, навіть за те, що вона зайняла спальню, коли це була її, Надіна, кімната. Вчора ввечері  вона дуже гнівалась, а сьогодні перестала. Надя ніколи не могла довго на когось сердитись. 

Вона відкрила гугл-карти, довго дивилася, як дістатися до ательє Зоріна. Таксі вже брати не стала, бо хтозна коли їй заплатять, може, аж через місяць. Треба заощаджувати, а потім уже можна буде й на таксі… Коли  стане успішною, вона й машину собі купить…

З такими далекоглядними планами сіла в маршрутку і поїхала через півміста до свого потенційного роботодавця. 

Але, коли вона зайшла до приймальні Зоріна, на неї чекав неприємний сюрприз у вигляді білявки-секретарки, що подивилася на неї, як на якусь комаху: