2. Неприємна сусідка

Надя

Вона справді поїхала в готель. Там залишила речі, а тоді почала шукати в інтернеті оголошення про оренду квартир. Бо в готелі довго не протягне — гроші закінчаться, і доведеться повертатися додому. А це виключено — адже Надя всім рідним і друзям повідомила, що переїжджає в Київ. Якщо повернеться — то всі будуть посміюватися за її спиною — мовляв, такі плани будувала і здулася. А ще вона не хотіла, щоб усі дізналися, що Макар її покинув. 

“Нічого, знайду якусь хорошу роботу, хлопця крутого, — думала вона. — І тоді вже приїду додому в гості. А поки я маю якось крутитися тут…”

Вона оглянула кілька квартир, але всі були або дуже дорогі, або такі убиті, що страшно було навіть заходити. Ця, третя, виявилася найкращою. Може, завелика для неї однієї. Але за неї не хотіли так багато, як за попередні.

Надя вже зібралася сказати ріелтору, що їй підходить ця квартира, аж раптом  вони почули якісь кроки і голоси. А потім двері відчинилися, і увійшло ще двоє людей — чоловік і з ним дівчина. Вона здалася Наді знайомою. Та це ж її сусідка по купе. Віра, здається…

Вона встигла лише відкрити рота, щоб привітатися, аж тут Віра сказала:

— Стоп, я орендую! Перша! Мене все влаштовує!

— Я перша сюди прийшла, — обурилася Надя.  — Так не чесно!

— А я перша сказала, що орендую! — вперлась Віра. — Хіба ти не їхала жити зі своїм хлопцем? Що, пройшла любов, зівʼяли помідори? 

У Наді мимоволі аж кулаки стиснулись. Що вона собі дозволяє? Ця вискочка… Забирає чужу квартиру ще й знущається!

— Я орендую цю квартиру, — сказала вона своєму ріелтору, ігнорячи присутність Віри. 

— Я сказала перша, тож орендую я! — вперто сказала Віра іншому ріелтору.

— Тут, до речі, три кімнати. Спальня і кабінет з дверима, можна вбудувати замки. Кабінет за розміром не менший спальні, — сказав ріелтор Наді. — Ви, як я бачу, знайомі? Може, зняли б її разом. Тоді і платити доведеться вдвічі менше. По половині кожного місяця.

Пропозиція була спокуслива, особливо зважаючи на те, що грошей у Наді було в обріз, а роботу ще тільки належало знайти. Але вона була зла на Віру. Віра здавалася їй дуже неприємною і чванливою, як з такою жити під одним дахом?

 — Ну, я можу погодитися на це тимчасово, — сказала вона. — Якщо мені щось не сподобається, знайдете мені окреме житло…

— Мене це влаштовує, — відповіла Віра, кивнувши. — Ну що, де підписувати? Я хочу спати. А мені ще треба тренуватися. 

 — Треба переробити договір, — сказав ріелтор, — щоб ви обоє могли підписати. Але можете вже поселятися, тільки внесіть завдаток

***

Коли ріелтори пішли, дівчата залишилися вдвох. 

— Я поїду заберу свої речі з готелю, — сказала Надя. 

— Окей, я з речами приїхала, — Віра кивнула на свою валізу. — Поки потренуюсь.

— Як потренуєшся? — не зрозуміла Надя. — Ти що, спортсменка?

— Так, — Віра знову кивнула. — Завтра піду на кастинг в балетну трупу.

— То ти балерина? А хіба це спорт? — Надя наморщила лоба.  — Це ж типу вистави такі…

— Ми тренуємось з ранку до ночі, не можемо набирати навіть зайві триста грамів, це вже впливає на все. Це жорсткіший спорт за більшість, — Віра теж насупилась. — Хай і деякі недотичні до цього люди, як ти, називають це "виставами". Але вистава там дві години з тижня. А все інше — спорт.

Наді ця задавака була що далі, то неприємніша. Мабуть, не надовго вона тут затримається. Але треба не давати себе образити, хай навіть вони зовсім трохи будуть сусідами. 

— Моя буде спальня, — сказала вона. — Я перша сюди прийшла. 

— Окей, мені все одно, — Віра знизала плечима. — То ти вже йдеш? Хочу потренуватись у спокої. 

— Так, тренуйся, але дуже не гупай, ще не вистачало, щоб сусіди прийшли сваритися!

— Ти тут тимчасово, навряд ми вживемося разом, — непривітно додала Віра. — Але я звідси нізащо не зʼїду. З сусідами якось розберусь.

Надя тільки хмикнула, проте нічого не сказала. 

“Може її ще й не візьмуть у ту трупу, — подумала, згадуючи фільми про балет, які бачила. — Там, мабуть, усе по знайомству. Або через ліжко. Не знайде роботу і поїде геть. А я одна залишусь у квартирі…”

Про себе вона не сумнівалася — роботу точно знайде. Надя дуже гарно шила, всі так казали. І вона погуглила, де знаходиться ательє відомого модельєра, певно, завтра треба туди навідатись. Там повинні її взяти з розкритими обіймами…

 Віра

Віру дратували такі люди, які не розуміли, що для того, щоб була "вистава", балерини реально “пашуть” з ранку до ночі. І це ще та лотерея. Зараз, коли їй було двадцять два, вона мала дуже мало часу, щоб встигнути досягти своєї мети. Бо в будь-якому спорті людина має дуже обмежений час на розвиток. До тридцяти максимум. Не більше. 

Вона тренувалась, а коли вже минуло дві години, увійшла до спальні. Тут все ще не було нічиїх речей. Хмикнула і вляглася на ліжко. Хто перший ліг — той і виграв. Усміхнулась своїй думці і заплющила очі…