Розділ 3

Дивлюся йому в очі. Пильно. Вдивляюся в кожен кутик. Більше немає сорому. Я опанувала себе. Руки вже не тремтять. Якось все сталося на одному видиху. Немов, мене облили крижаною водою і я перестала дихати. 

– Ні, Еріку. Я ціную наше минуле, але ніколи не піду з тобою в теперішнє. Навіть, якщо сильно буду шкодувати про це. Навіть, якщо буду сильно бажати цього. 

– Твою позицію я зрозумів. Наполягати не буду. Сподіваюся, що найближчим часом ти зміниш свою думку, – єхидно всміхається. 

Якби ж я тільки знала, що ховається за тією посмішкою і, як потім про це я пожалкую...

– Я думаю, що розмова сьогодні закінчена. Мені вже час, – встаю, не торкнувшись ні разу до кави. 

– До зустрічі, Ніно, – не зводить з мене погляду. 

– Мг, – коротко киваю.

В голові лунає - <<Не дай Боже ще раз зустрітися>>

Сідаю в машину. Хочу якнайшвидше покинути це місце. Більше не бажаю згадувати його запах. Але, як би я не старалася, він вдаряв у ніс. Спогади теж роїлися в голові. 

Дома я була за хвилин десять. Всю дорогу відганяла від себе спогади, запах, думки. Щоб відволіктися, набрала номер подруги, де й розповіла про зустріч з Еріком. Вона ж мене здивувала. Не встигла я в квартиру зайти, як подзвонили в двері. Відчиняю, а там вона. Накидається на мене з обіймами і щось швидко тараторить. 

– Ти звідки тут? – Дивуюся я. 

– Я проїжджала поряд, коли ти мені подзвонила. Подумала, що тобі потрібно розвіятися. У мене вихідний, у тебе він не запланований, тож... збирайся, Ніно. Ми йдемо напитися, – плескає в долоні, немов дитина. Ще й підстрибує на місці. 

– Ти не виправна..., – стогну. 

– Знаю. Я в тебе щось візьму з одягу. Бо мій, як бачиш, не для гулянок, – кружляє, щоб я роздивилася. 

– Нікі, можеш брати все, що забажаєш, – посміхаюся. – Ти ж знаєш, що тобі я нічого не шкодую. 

Ми пів години перебирали мій гардероб. Знайшли кілька варіантів суконь. Нік обрала собі чорну з блискітками. Я ж червону з гарним вирізом і не менш коротку ніж її. Потім зробили зачіски одна одній, а фарбувати обличчя вирішили вже самі.   

Наші збори зайняли дуже багато часу. На вулиці вже стемніло. Тож Нікі вирішила, що це гарний час для клубу або бару. Зупинилися на тому й, тому. 

Викликали таксі і вийшли чекати на вулицю, щоб не гаяти дарма час. 

Нікі обрала не дуже дешевий бар. Сподівалася, що там менший ризик наткнутися на п'яних неадекватних мужланів. В деяких закладах де ми були до нас частенько приставали чоловіки.

Зараз же я бачу спокійну атмосферу. Ми з подругою сіли за столик ближче до барної стійки, щоб далеко не йти. 

– Що будемо пити? – Питає намагаючись перекричати музику. 

– Давай по блакитній лагуні, а потім побачим, – відповідаю. 

Подруга киває і йде замовляти. Я ж роздивлюся дівчат, які починають танцювати. Гарні. Подобається те, що до них ніхто не пристає, не тягне свої брудні лапи. 

– Готово, – ставить переді мною мій коктейль. 

– Так швидко, – дивлюся на неї і посміхаюся. 

– Ну, що ж... Давай нап'ємося сьогодні, – сміється і випиває свій коктейль за кілька ковтків. Я вражено дивлюся, а вона додає. – Не хвилюйся, я замовила нам ще кілька різних. Їх готують. 

– Тоді нап'ємося, – сміюся і повторюю за нею. 

Досить сп'яніла, я вже й забула за ситуацію з колишнім. Подруга вміла виганяти погані думки з голови. Ось чому я її люблю. Ось чому ми дружимо ще з малечу. 

– Ще по одному, чи може потанцюємо? – Грайливо трясе плечами. 

– Я ж знаю, що ти не всидиш на місці. Ходім, – встаю першою, повертаюся і падаю в чіїсь обійми. – Трясця, – встигаю обуритися. І, як тільки в мене так виходить? – Вибачте, – хочу звільнитися, але сильні руки не відпускають.  

Здається, що чоловік притискає мене ще сильніше, чи то моя уява. Але ж Нікі не б'є на сполох, значить це хтось знайомий. Вдихаю повітря і мої ноги косяться. Не може бути. Він мовчить, а я боюся підняти голови, боюся поворухнутися, боюся щось сказати. 

– Ти не можеш без моїх обіймів, – насміхається. 

Чую знайомий баритон і готова впасти. Не вірю в співпадіння, ще й такі явні. Такого не може бути вдруге за день. Чому ж мені так не щастить? Я готова вити від цієї ситуації.