Епілог

Тепер ми з коханим разом. Пройшло всього лиш кілька днів після тих драматичних подій на пустирі, а моє життя вже кардинально змінилось. Познайомила своїх рідних з Ніком, всі схвалили мій вибір (хіба є хтось, кому він не сподобається?), а Іванка навіть замріяно зітхнула, коли вперше його побачила.

Здається, ми вже не можемо відірватись одне від одного після такої довгої тисячолітньої розлуки, тому кожну вільну секундочку  намагаємось проводити разом. Тепер я з ним і тут і в своїх снах, нарешті вдалось зробити життя і сновидіння одним цілим, більше вже не доводиться розриватись між цими двома світами.

   Що стосується Давида - він десь зник, якщо чесно, навіть і не цікаво куди, проте все ж хотілось передати йому ту злощасну обручку, якою він намагався мене втримати біля себе. Не хочеться її навіть до рук брати. Планувала віддати в університеті, та там він не з’являвся, тому відправила кільце йому додому з кур’єром.

   А з Ніком в нас в цей суботній день були свої плани. Йому захотілось побачити Відьмину гору в реальному часі. Тому вирушили в село до бабусі, заодно планувала і познайомити їх. В автомобілі голосно лунала музика, якраз під мій піднесений настрій. Ми щось весело одне одному розповідали, я час від часу вказувала напрямок.

   - Знаєш, я думаю нам треба пройтися всіма місцями цього селища, де ми колись бували, які стали приємним спомином. – несподівано запропонував Нік.

    - Це буде не так вже й просто, адже село змінилось до непізнаваності за це тисячоліття, - підмічаю, згадуючи все. - Там навіть скеля зовсім інакша ніж в моїх спогадах.

  - Ми все-одно спробуємо. – мабуть, він не звик здаватися.

    Усміхнулась, адже ще стільки всього потрібно довідатись про нього. Наші душі знайомі ціле тисячоліття, а в побутових справах ми, наче, незнайомці.

  Приблизно через годину вже сиділи в бабусиній затишній гостьовій, вона з гордістю оглядала мого кавалера і навіть зронила одиноку сльозу від щастя. Тоді міцно обійняла спочатку мене, потім Ніка, та побажала залишатись вірними одне одному до самого кінця, навівши нам свій приклад з дідусем. Я щиро усвідомила, що саме так все й станеться, адже переживши такі випробування, які прийшлись на наші душі, інших варіантів і бути не може.

    Вже через декілька годин після цього, ми з коханим тримаючись за руки прямували туди, де відбувались драматичні події далекого минулого.

    Цей осінній день, радував приємним сонячним промінням та легеньким шелестом вітру, який ніжно перебирав волосся. Вкотре усміхаюсь своїм думкам, згадуючи як в університеті всі ошелешено на нас дивились, адже думали, що від Давида мені так легко не спекатись. Хоча хіба це все було легко?

   - Так приємно бачити твою милу усмішку, - задоволено промовив Нік, зиркнувши яскравими очима.

    Усміхнулась йому ширше, тільки щоб порадувати ще більше.

    Тонка стежинка, гадюкою вилась долиною, то ховаючись то з’являючись знову між деревами. Ми пробирались заростями бур’янів та колючих будяків, не розмикаючи рук. Вдалечині вже показалась скеля, і мій супутник навіть на мить зупинився зачаровано та здивовано вглядаючись туди. Відчула, що він, наче, й не вірить у все це.

   - Ходімо, - потягнув вперед з новою силою, а я залилась радісним сміхом, відчувши якусь нетерплячість в цьому рідному голосі.

    Так і тримаючись за руки дістались самої вершини. Радісно відмітила, що цього разу ми тут з’явились разом і це вже не сон. Відчайдушно глянула в його глибокі очі і нестримно кинулась цілувати, так пристрасно й жагуче, наче від цього залежало життя, вкотре розчиняючись в цих почуттях.

    Несподівано Нік відірвався від мене, враз відчула в його душі якусь рішучість та не встигла розібратись до кінця в цих передчуттях, як він простяг мені каблучку:

   - Аріно, - схилився над вухом, - ти станеш моєю дружиною?

   Нахлинули спогади далекого минулого. Все в точності як тоді, тільки замість ромашкового поля, ми стоїмо на вершині скелі.

   - Нік, - так само лагідно як і колись шепочу у відповідь, - я тільки про це і мрію…

    Здавалось ця осяйна усмішка може розвіяти навіть найгіршу темряву, освітивши все довкола добром та щирістю. Каблучка ніжно ковзнула пальцем і в душі враз розлилось тепло. Яке ж це все-таки приємне відчуття, коли обручку тобі надягає коханий…

   - Тепер ти навіки тільки моя… - радісно прошепотів Нік біля самих губ, лоскочучи своїм теплом, запустивши пальці мені у волосся, наче, не міг насититись цією близькістю.

   - Це завжди так і було… - нестямно прошепотіла у відповідь.

   - Цієї осені ти обов'язково станеш моєю дружиною – твердо запевнив коханий, накривши вуста пристрасними поцілунками.

    Я й не сумнівалась вже - ми цього чекали ціле тисячоліття.

   Тут, де колись все так трагічно закінчилось, зараз починалось нове щасливе майбуття.