Розділ 24

   Все навколо було в сліпучому сяйві, прийшлось навіть прикрити очі рукою.

   - Ти мене знайшла, - відчула дотик рідних рук на талії, і вже не боячись бути засліпленою сміливо глянула на коханого.

   Він такий гарний, енергійний і живий… Немає ніяких трубок і апаратів, які підтримують життя в скаліченому тілі. Торкнулась долонями його обличчя, все ще не вірячи. «Який же він теплий» - усміхнулась своїм думкам і тільки притягла його губи, в надії поцілувати, як несподіваний поштовх змусив проснутись.

   Знову повернулась в жорстоку реальність. Озирнулась: лікарняні стіни, медсестри та запах відчаю в повітрі. Виявилось, я сидячи на стільці, притулилась до стіни й задрімала. Від цих всіх хвилювань, смутку та безсонної ночі, обезсилений організм хоче відпочинку. Та хіба зараз до цього? Потрібно шукати способи витягти Ніка з цього стану.

    Глянула на Давида. Це саме він мене розбудив, штовхаючи в плече, цим самим зруйнував чарівну мить забуття. В моїх очах почав полихати вогонь ненависті і я його направила на нього. Та здавалось мого супутника це взагалі не зачепило, він лиш кивком вказав мені на жінку і молоду дівчину, які з розгубленим виглядом наближались до нас, так само накинувши зверху білі халати.

   Вони підійшли ближче і я з цікавістю розглядала елегантну жінку. Вона, попри немолодий вік, зберігала якусь свіжість, русяве волосся спадало до плечей, а сіро-блакитні очі виражали смуток. Ці очі такі ж, як і в Ніка, висновки напрошувались самі. Що стосується молодої дівчини, то вона не була на них схожа, хоча я все ж припустила, що вона його сестра, якщо зараз знаходиться тут. Її сині очі відбивали ту саму печаль, а губи стислись в тонку лінію, ніби, не хотіла тут нікого бачити.

   - Ви хто? – розгублено запитала жінка, після тривалої паузи.

   - Друзі Ніка, - тихо відповіла я, сподіваючись, що Давид не зіпсує поглядом, жестом чи словом, мою вигадку.

   Раптово жінка кинулась мені в обійми, здається в неї вже навіть не було сліз щоб плакати, настільки вимотало горе. Я ж заплакала замість неї, хоч як намагалась бути сильною, нічого не вдавалось. Вона погладила мене по спині, мов мати, та печально усміхнулась.

   - Нік ніколи не розповідав, що в нього є такі друзі, - жінка переводила погляд з мене на Давида і назад, потім заявила: - Ми ж з вами раніше ніколи не зустрічались.

  Глянула з якоюсь підозрою на нас і під цим пильним поглядом я заклякла, не знала що їй відповісти. Несподівано на допомогу прийшов мій супутник.

   - Ми давно з ним знайомі, але живемо в іншому місті. –В цьому голосі чітко відчувалась впевненість, ніхто б і не запідозрив його у брехні. – Тому тільки зараз і дізнались про цей страшний випадок, одразу приїхали провідати.

   Як же легко ця брехня йому дається, аж страшно від цього. Що ще він може наплести цій згорьованій жінці? Вона все прийняла за чисту монету. І підвівши на мене свої такі знайомі очі, тихо сказала:

   - Я,  Тетяна Ігорівна, його мати. – у її тихому хриплому голосі знову з’явилась безнадія. Але вона спробувала придушити її і вже спокійно продовжила: - А ваші імена? Я ж навіть не знаю, як до вас звертатись.

   - Аріна, або Орися, як вам зручніше, - спробувала видавити з себе змучену усмішку, в цей момент молода дівчина, яка стояла осторонь і не встрявала в розмову незадоволено хмикнула. – А це Давид.

   Я вказала жестом на свого супутника і помітила, як несподівано промайнула іскорка цікавості в синіх очах молодої особи. Та все ж вона швидко натягла на обличчя колишню маску суму. Тим часом мати Ніка повернулась до неї, та тепло обійнявши за плечі, вбила мене наступними словами:

   - А це Аня – наречена Ніка.

   Удар нижче пояса, як говорять. Похитнулась від почутого, все ще намагаючись усвідомити, знайти в цих словах якусь брехню. В ту секунду я не думала, який дурнуватий вигляд маю, втупившись розширеними очима в обох жінок. Мене з головою накрила хвиля розпачу. А вони здивовано переглянулись.

   - Просто Нік ніколи не говорив, що збирається одружуватись, - тихо повідомив Давид, намагаючись згладити неординарну ситуацію, пояснюючи тим самим мій шок.

   Він несподівано загріб мене в свої обійми, наче, показуючи цим двом, що ми пара. Не знаю чи вони повірили, але нарешті зрозуміла, що Давид не такий вже й поганий, яким хоче показатись, адже турбується і навіть пробує захистити мене.

    Та в той момент було зовсім не до цього. Мій світ руйнувався, знищуючи надію на щастя, а його мати продовжувала несвідомо добивати мене:

   - Аня така хороша, так піклується про мого сина, не відходить від нього.

    Здається, дівчина зніяковіла від цих вихвалянь і відійшла від нас в бік, до скла, втупившись в глибину кімнати. В ці хвилини мені хотілось кричати від розпачу: «Він мій! Не дивись на нього так!» Та яке я мала право на це. Виявляється я ніхто для нього.

 «А в снах ти завжди був лиш моїм» - дорікнула безнадійно. Правда різонула болем серце, але я була сильнішою за ці страждання і почала усвідомлювати, що це кінець.

   - Коли Нік опритомніє, вони одразу ж одружаться. – Здається, Тетяна Ігорівна мимоволі вирішила забити останні цвяхи в труну цього тисячолітнього кохання і сподівань на щасливе майбутнє. – В таких ситуаціях розумієш хто є хто, адже справжнє кохання пізнається саме в горі.

   Підняла на неї повні сліз очі, з безмовним закликом мовчати і не продовжувати більше це. Та вона, наче, нічого й не зрозуміла, ще розповіла про чесноти своєї майбутньої невістки і їхню дружбу зі старшої школи.

   Я вже старалась не слухати її, переключившись на свої думки. Здається навіть через тисячі років нічого не міняється. Щось все-одно не дозволяє нам бути разом. Може Давид дійсно правий, і я завжди призначалась саме йому? Глянула на нього несвідомим поглядом, наче просячи про допомогу. Він ще міцніше стис в своїх обіймах заявивши при цьому, що ми втомились з дороги тому маємо відпочити і вивів мене з реанімаційного відділення.