Сонце ще тільки почало сходити над горизонтом, а я вже сиджу над річкою зажурено думаючи над своїм життям і теперішнім, і минулим. Вдивляючись в дзеркальну гладь бачу своє притуманене відображення. Згадався один із снів, коли Милорада, тобто я, в далекому минулому так само сиділа над річкою, приміряючи сплетений вінок, та чекаючи на свого коханого Добромира.
Цікаво, я зможу відшукати його в нашому світі. Адже якщо тут і я, і Сірослав, то обов’язково десь має бути й він. Ця здогадка змусила серце битись швидше – Нік десь існує!. Тепер лиш треба якось його знайти. Але ж як це зробити? Гарячково роздумую, та нічого не можу придумати, окрім як звернутись за допомогою до Давида. Але цей план неможливо втілити в життя. Навряд чи він захоче допомогти мені знайти його. Єдине чого бажає цей оскаженілий маніяк – це помсти.
Просиділа в сумних роздумах декілька годин, та все ж наважилась написати йому. Діставши телефон помічаю багато пропущених викликів від Віки, та навіть від Давида. Відписую спочатку подрузі, повідомивши, що сьогодні прогулюю, потім написала йому – «Я на річці біля мосту. Швидко приїжджай. Ти мені потрібний!». Останні слова написала спеціально, адже чудово розумію, що це буде для нього додатковою мотивацією пришвидшитись.
Не помилилась, саме так і сталось, він примчався десь через пятнадцять хвилин. «Навіть до університетського кафе добирався довше» - подумала не без іронії.
Він майже біг до мене. Встала з холодної землі, прихопивши рюкзак, та не зводила з нього погляду. Здається розгубився. Його світле волосся розтріпалось в різні сторони, а стальні очі оцінююче ковзали фігурою, ніби, намагався пересвідчитись, чи нічого не сталось. Невже хвилюється?!
- Що таке? І чому не відповідаєш на дзвінки й повідомлення? – накинувся з питаннями.
Моє обличчя не відображало ніяких емоцій. Не знаю з чого почати, щоб вмовити допомогти. А він тим часом підійшов ще ближче і навіть схопивши за плечі легко струсонув, наче хотів привести до тями.
- Чому ти мене кликала сюди? – знову запитання, але вже тихим і спокійним голосом.
- Я все знаю. – подаю голос.
Незрозуміло втупився.
- Висловлюйся чітко, я не збираюсь розгадувати твої загадки! – він втрачав терпіння.
- Давид, я все знаю - знаю про нас. – відступаю на крок назад, позбавившись його рук. – Чи може краще Сірослав, а?
Холодні очі зі стальним блиском прищурились, та обличчям він себе не видав. Продовжує мовчки спостерігати за мною.
- Я знаю про наше минуле життя, про тебе, про Добромира, мені навіть відомо як все закінчилось і що ти тоді зробив. – зробила наголос на останніх словах, дивлячись на нього з викликом.
- Звідки? – він, наче, не вірив в таку можливість.
- В день вісімнадцятиліття мені почали снитись дивні сни. Спочатку це були уривки, яким я не надавала значення, та поступово вони зібрались в цілісну картину, тоді зрозуміла, що це спогади. Я згадала і Добромира, і тебе.
Він, наче, ще не міг повірити в таку можливість. А мені від нього потрібно лиш одне.
- Давид, скажи мені де Нік. - благально прошепотіла я.
Він втупився в мене, здавалось, навіть розгубився.
- Хто?
Він що дійсно нічого не розуміє? Чи може прикидається щоб не допомагати мені. Але ж як він може сподіватись отримати мою душу тепер, коли я все знаю?! А може йому дійсно нічого невідомо? Чомусь від подібних думок стає ще холодніше на серці, адже так хоч якась іскорка надії існує.
- Нік, він же й Добромир.
- Що ти верзеш, я нічого про це не знаю! – люто крикнув він, наче вже одна згадка про нього була нестерпна.
- Будь ласка, - знову благально шепочу.
- Я не стану цього робити, як би ти не благала! – він знову кричав, а потім схопивши мене за руку злісно вигукнув – Ти моя, я йому тебе не віддам! – та обернувшись швидко пішов.
- Я ніколи не була твоєю і не стану! – розпачливо прокричала йому в слід.
Значить, на його допомогу розраховувати не зможу. Гаразд, буду самостійно шукати. Добре хоч знаю як він виглядає.
«Мабуть, потрібно починати із соціальних мереж» - роздумувала я дорогою додому. Тепер точно буде чим себе зайняти.
#4194 в Любовні романи
#989 в Короткий любовний роман
#988 в Любовне фентезі
Відредаговано: 02.04.2020