Розділ 8

   Стою на кручі одна. Вітер страшно тріпає і плутає волосся, несамовито шмагаючи шкіру наче якимсь батогом. Так моторошно й одиноко, ще й страх проймає до самих кісток. І чому я одна? Де Нік? Підходжу до самого краю скелі, відчуваючи, як вітрюган намагається скинути мене, міцно штовхаючи в спину. Але чому не можу поворухнутись і відійти від цієї прірви?
    Несподівано чиїсь руки ласкаво підхоплюють ззаду обіймаючи, і відводять від краю. Прийшов! Одразу вщухає нещадний вітер, на серці стає так спокійно й добре, ніби, це найкраще місце на землі. Адже, якщо тут він, то для мене це справжній рай.
   Повертаюсь, міцно обхопивши його шию руками, намагаюсь цим самим показати як сумувала в нестерпній розлуці. Усмішка не сходить з його красивого обличчя. Помічаю як хлопець милуючись розглядає мене, ніби, не бачив тисячу років. Дійсно, і в мене таке відчуття, наче ми пережили величезну розлуку. Але як таке можливо?
   В його міцних руках забуваю про все на світі. Мозок наче відмикається. Хіба може щось зруйнувати магію такої миті? Та раптово з’являється величезний чорний ворон і починає нестерпно крукати, б’ючи своїми крильми. Я враз відпустила Ніка, прикриваючи голову, ховаючись від цього розлюченого птаха, адже він хотів вхопити мене своїми величезними кігтями.
    Вмить все зникає і вже розумію, що це був черговий сон. Та якийсь дивний. І чому прилетів той птах?
    Аналізуючи свої думки й почуття, несподівано запитую себе: невже можна закохатись в хлопця зі своїх снів? Чи я просто якась ненормальна?!
     Здається, вже перестаю розрізняти тонку лінію між реальністю і світом сновидінь.
    В університет зібралась досить швидко, одягла темну сукню, та туфлі без підборів – головне щоб було зручно, інше неважливо. Навпаки краще не звертати на себе зайвої уваги – майже продовження школи, а я ж так мріяла, що усе зміниться.
    З таким невеселим настроєм дісталась місця призначення, та там мене чекала дивна несподіванка - підійшов якийсь першокурсник і вручив букет, заявивши, що я знаю від кого він. Дивлюсь на крихітні бутони білих і червоних троянд. Якесь занадто дивне поєднання,чомусь в цю мить для мене воно асоціювалось з каплями крові на чомусь білому. Захотілось відкинути від себе ці квіти, ніби, якусь бридоту, та стрималась і викинула в найближчий смітник. Нехай не плекає марних сподівань той, хто їх подарував. Чудово ж знала хто це був. Навіть невільно усміхнулась, він такий відчайдушний й нахабний, а боїться подарувати дівчині букет.
    На лекції прийшло повідомлення. Читаю: «І навіщо ти це зробила?!»
    Безневинно вдаю, що нічого не розумію: «Що саме?»
    Відповідь не забарилась: «Перестань гратись зі мною! Ти вже програла!»
    Знову пройняв знайомий страх. І чому він так на мене діє, моя підсвідомість наче сахається його. Невже сподівається завоювати цією своєю дикістю?
    Вирішила більше не відписувати, навіть вимкнула звук, повністю віддавши себе навчанню.
    Після лекцій Віка заявила, що йде зі своїм хлопцем на прогулянку, для мене це значило: знову сама добиратимусь додому. І як виявилось згодом, в черговий раз помилялась - про розплановане, спокійне і розмірене життя можна було забути з появою в ньому цього дивакуватого хлопця зі стальним поглядом.
   Він знову налетів на мене в коридорі і вдруге притис до стінки. Якесь дежавю! Сталеві очі всміхались. Не повірила. Він вміє це робити!
    - Ну що не вдалось втекти від мене! – мовив підступно забавляючись.
   Вкотре помічаю, як його тішить моя розгубленість. Мабуть, буде мучити поки не награється. Минулого разу його відволік Стас, а хто ж тепер прийде на допомогу? Так, думки зовсім не втішають. Доведеться самій себе рятувати.
   - Відпусти. - говорю тихо, без будь-яких емоцій, що в подібній ситуації майже неможливо уявити.
   Він не став нічого робити, просто продовжив спостерігати.
   - Навіщо ти це робиш? – розумію, що нам час розставити всі крапки над «і», та він і не думав відповідати. – Чому тобі так подобається завдавати мені болю?
   Мої слова, наче, зачепили його за живе, що дало нову крихітну надію - значить до нього все ж можна якось достукатись. Стальні очі зніяковіли (невже я це насилу побачила – проблиск нормальних людських почуттів!). Нарешті забрав від мене руки. Здається, я змусила його над чимось задуматись і він відступив, послабивши цей шалений тиск в прагненні добитись мене.
   Якусь мить я ще стояла мовчки дивлячись на нього, упиваючись цією своєю малесенькою перемогою. Відповідь так і не отримала, тому мовчки пішла, поки не оговтався, адже хто знає, що йому може знову прийти в дивакувату голову.
   Вийшовши на вулицю навіть зітхнула, з полегшенням усміхаючись своїй мізерній перемозі. Сьогодні врятувалась, а от що буде завтра, післязавтра й через тиждень? Та не варто налаштовувати себе на негатив, от завтра про це й подумаю. На сьогодні вже достатньо пригод  та докорів.
   Крокуючи на автобусну зупинку подумала про свої нічні сни, одразу захотілось зануритись в рятівне сновидіння.