©, Лореін Владислава, 2020
Коли людина спить в цьому світі, вона не спить в іншому.
Сальвадор Далі.
Сіре від дощових хмар небо поволі ставало все темнішим, загрозливо нависаючи над головою.
Я мчалась босими ногами по стерні, підхопивши поділ довгої сукні, намагаючись встигнути знайти прихисток до початку грози. Світлі прядки розтріпаного волосся вибились з коси, розвіваючись та плутаючись від швидкого бігу. Озираюсь.
- Добромир, Сірослав, наздоганяйте! – кричу друзям не зупиняючись.
Нарешті ми всі троє дістались печери.
Небо прорізала блискавка, після чого почувся гучний гуркіт грому. Аж здригнулась від цього, пронизливого звуку разом із землею.
- Милорада, ти досі боїшся грози? – з насмішкою запитав Добромир.
- І що тут такого потішного?! – не стрималась я, переводячи подих.
Вони обоє уп’ялись в мене дивними поглядами. Сірослав зреагував першим:
- Коли я стану могутнім чаклуном, зроблю так, щоб блискавка тебе більше ніколи не лякала.
- Чаклунам таке не під силу, - заперечив Добромир, - учитель нам розповідав, що навіть перейнявши всі його знання, ми не зможемо керувати людськими почуттями.
- А я зумію це зробити! – наполягав він.
Несподівано знову почувся гучний гуркіт грому і почалась сильна гроза.
*** *** ***
Аріно! Орисе! - Голоси стають все гучнішими і я просипаюсь з думкою наче побувала десь в іншому світі. Повністю розплющивши очі весело усміхаюсь своїм рідним, які не приховуючи радості в рядочок вишикувались біля мого ліжка.
- Орисе, ну скільки ти можеш спати! – щасливо дорікає мама, тримаючи в руках величезний торт із запаленими свічками. – Ти вже декілька годин як народилась, а ми все ніяк не можемо тебе розбудити!
- Вітаємо, донечко! - промовив тато і поцілувавши в щоку, простягнув запакований подарунок.
- З днем народження! – щиро вигукнула менша на рік сестричка Іванка, простягнувши букет улюблених білих лілій.
Підіймаюсь з ліжка й не знаю, що забажати. «Нехай просто всі будуть щасливі» - похапцем подумала і кинулась задмухувати свічки. Потім міцно обійняла своїх найрідніших, сердечно дякуючи за привітання.
- Ну давай вже розгортай подарунок, - Іванка, як завжди поводиться аж надто нетерпляче.
Розв’язавши величезний червоний бант, витягую з коробки новенький телефон, на мить залюбувавшись його блискучим корпусом.
- Аріно, через кілька днів розпочнеться навчання в інституті, от ми й вирішили зробити тобі такий подарунок, - пояснив татко.
- У мене також почнеться навчання, - з прозорим натяком повідомила моя білява сестричка.
- Іва, тобі ще цілий рік навчатись в школі. Якщо наступного року вступиш в університет, ми зробимо тобі такий подарунок. – Мама знала як її утихомирити.
Сестра показово похнюпилась, адже з її «любов’ю» до навчання, університет здавався далекою та примарною мрією. Я її радісно обійняла.
- Як же добре бути повнолітньою, - замріяно промовила Іванка.
Посміявшись над нею, всі разом пішли на кухню їсти торт, та святкувати мої уродини.
«І от я вже стала вісімнадцятирічною, та хіба від цього в житті щось змінилось?» - запитала себе подумки, нахмурившись.
Але я навіть не підозрювала наскільки помилялась, думаючи так…
#10698 в Любовні романи
#2634 в Короткий любовний роман
#2331 в Любовне фентезі
Відредаговано: 02.04.2020