Частина 29

Алекс спав.

І, водночас, не спав.

Він, наче занурився під товщу світового океану і повільно плив у своєму сні, наче кит, за течією.

Над ним, наче над поверхнею води, постійно виникали сторонні голоси.

«Джеймі, любий, це мама! Я поруч! Я так люблю тебе! Тримайся!»

Мама.

Алекс впізнав її голос. Схвильований, засмучений, тремтячий.

«Джеймсе, синку! Твоя мама дуже хвилюється! Не думай здаватися! Справжні чоловіки і справжні бійці ніколи не здаються!»

Це - полковник Макалістер. Його голос здався майже незнайомим. Жаль, що вони не дуже близько спілкувалися ці кілька тижнів. Алекс вже майже звик до того, що у нього буде вітчим, але ще не встиг як ведеться, з ним познайомитись.   

«Пані Кінгслі, вам потрібно прийняти заспокійливе, тиск зашкалює! Ви зараз самі втратите свідомість! Моллі, будь ласка, забери пані Кінгслі до сусідньої палати та зроби їй крапельницю з заспокійливим та вітамінами»

«Я не можу! Я не піду!» - Лінда втручалась і не хотіла залишити сина ні на хвилину, але хтось її вивів-таки з палати, мабуть Деніел.

Він неспокійно заметушився у своєму сплячому стані. Де Дженна? Чому там не було Дженни? Він не почув нічого, що б вона до нього казала. Не почув свою Бурдж Халіфу! Невже вона все-таки постраждала? Невже він не встиг відштовхнути її достатньо далеко, на безпечну відстань від проїжджої частини?

Але наступної миті він почув приглушене ридання прямо поруч із собою. А ще її пальці на своїй руці. Було трішки дивне відчуття, бо він не міг стиснути їх у відповідь. Хотів її заспокоїти. Не міг чути її сліз і нічого не робити.

Її присутність заспокоїла хлопця. Раз вона поруч, значить вона не постраждала. Слава Тобі, Господи!

Лікар Майлз повернувся до Алексового ліжка і звернувся до Дженни:

• Сонечко! Тобі доведеться зараз відпустити Джеймі зі мною. Професор Лі вже тут, він терміново прилетів на наше запрошення аж із лікарні «Джонса Гопкінса», давай не будемо його змушувати чекати?
• Лікарю Майлзе, - Дженна схлипнула, - Скажіть, що все буде добре? З Алексом все буде добре, правда ж?
• Я вже казав твоїй майбутній матусі, ми маємо дуже складну ситуацію. Але, люба, наш Джеймс – справжній боєць! Він впорається. А ми з професором Лі допоможемо йому всім, чим зможемо!

Алекс відчув, що ліжко смикнулось і м’яко рушило з місця. Напевно, персонал перевозив його до операційного блоку.

Чи було йому страшно в ту мить? 

Так.

Він ще ніколи не був таким нажаханим.

Він ще недостатньо розказав і показав Дженні наскільки він її кохає.

Він ще стільки всього не встиг зробити!

Хай би він був не здатен нормально читати. Хай би він не міг нормально розрізняти людей навколо. До всього цього він вже звик. Але знову втратити Дженну, - тепер вже назавжди, - здавалося найжахливішим, що можна було уявити.

В операційній було трішки морозно. Коли його переклали з ліжка на операційний стіл, Алекс відчув, що ногам холодно.

«Пацієнт притомний?»

Цього голосу Алекс не знав і чув вперше.

«Пацієнт непритомний вже близько трьох годин» - відповів лікар Майлз

«Починаємо хірургічні дії. Анестезіолог…»

Кілька коротких сигналів моніторів, кілька ударів серця.

І темрява.

***

Дженна сиділа в палаті Алекса і неодривно дивилась на нього.

З операції минуло вже майже два тижня.

За словами лікаря Майлза та професора Лі, все пройшло вдало, але Алекс й досі не прокинувся.

Дженна приїжджала до лікарні кожен день після школи і проводила з Алексом по кілька годин.

Іноді сама.

Іноді з Максом та Ноєм.

А іноді, - навіть, зі своїми новими міньйонами з команди підтримки.

Після аварії, в яку потрапив Алекс, вони повелися, на диво, людяно, і підтримували Дженну, як вміли.

Якби Дженні не хотілося ридати від відчаю, вона б, навіть, сміялася з того, як Менді та команда уявляли собі цю підтримку.

Якось на тренуванні вони всі підійшли до Дженни і з невиразною скорботою в очах, поплескали її по плечу зі словами: «Ну, ти, цей, тримайся, сучко!»

А в інший раз, як раз на десятий день після аварії, замовили в кондитерській торт у вигляді мотоцикла з байкером, підписавши цей кулінарний шедевр як: «Нашому Джеймі, який врятував нашу Дженну. З ювілеєм!»

Що було робити з цією командною турботою, Дженна собі не уявляла.

Але, можливо, саме такі недолугі постійні спроби підтримати її, не дали дівчині зійти з розуму.

Вона бачила момент аварії кожної ночі і підхоплювалась в холодному липкому поті саме в ту мить, коли машина Сари врізалася в мотоцикл, за кермом якого сидів Алекс, і відкидала його через весь тротуар у велику вітрину сувенірної лавки. Як Алекса, наче ляльку, підкидало у повітря. Як билося з дзвоном велике скло і летіло на його непритомне тіло.

А потім його, понівеченого, діставали з уламків всього у крові.

Коли Алекса привезли до лікарні, лікарі знайшли у нього численні порізи, перелом стегна і кількох ребер, а найстрашніше – він знову отримав травму голови.

Так, операція пройшла вдало.

Але чи прокинеться Алекс цього разу, гарантувати не міг вже ніхто, навіть Господь.

Дженна відчула дотик до свого плеча і трішки здригнулася від несподіванки:

• Люба, сходи хоч пообідай, ти тут вже дві години сидиш, - Лінда стояла за спиною, - Я тут побуду з Джеймі, а ти сходи подихай повітрям.
• Дякую, - дівчина встала і без сперечань вийшла, залишивши Лінду із сином.

Вона не знала, як тепер дивитися їй в очі.

Спочатку скандал в жовтій пресі. Потім аварія.

Це все була її провина. Вона мала б бути обачнішою.

Вона б мала знати, що Сара некерована та божевільна.

На допиті в поліцейському відділку вона так спокійно розповідала, чому намагалася вбити Дженну, наче вона була навіжена.

Так, їй було шкода, що постраждав Джеймс Кінгслі.