Частина 27

Дженна залишилася в напівтемній залі шкільної слави сама. Деканка Вебб-Браунінг відпустила команду підтримки, і вони пішли, низько опустивши голови.  

Чи була Дженна рада?

Ні, навряд. Втіхи вона не відчувала.

Вона хотіла позбавити Алекса від Сари, а втягнула в свої розбірки всіх чір-лідерш. Те, що вони самі були винні, якось не полегшувало почуття провини.

Дженна стояла перед Стіною слави «Дельфінів» і дивилась на фото Алекса.

Нарешті, вона його тут побачила, бо навіть не було часу зайти спеціально, щоб подивитись.

Дівчатам дійсно було через що сохнути за бувшим капітаном команди.

Фотограф спіймав усміхнених і впевнених в собі Алекса Мітчелла, капітана Дельфінів і його вірного нападаючого Макса саме на тому матчі в Бостоні, коли Макс забив останній гол, і команда несла їх обох на спинах, святкуючи перемогу.

То була дуже щаслива мить.   

Дівчина так яскраво уявила собі той день, вона пам’ятала його до найдрібніших деталей, наче прожила його щойно.

Яскрава посмішка, з якою Алекс потрапив в кадр, була незрівняною.

Він був таким красивим і вільним від усіх проблем.

- Алекс, - Дженна відчула на плечі руку і повільно повернулась на голос.

Джеймс Александер Кінгслі стояв прямо перед нею і дивився своїми неймовірно глибокими карими очима так, наче вдивлявся в саму душу. Трохи позаду стояв Макс, схвильовано дивлячись на арабську принцесу.

- 33 Нещастя, ви обоє тут, - дівчина посміхнулася і тієї ж миті скривилася, бо удар Сари був досить важким, щелепа боліла, і губа, схоже була розбита до крові, - Пам’ятаєте той день у Бостоні, - вона кивнула на фото, - Чудовий був матч.

Вони не відповіли, лише похитали головами:

- Я реально злякався, нащо ти зв’язалась з Сарою? – Макс зробив крок, - В тебе губа розбита! А могло ж бути все ще гірше! Дженно! Чому ти нам нічого не сказала? – він, наче справжній старший брат, сварив її.

- Але тепер Алекс вільний від Сари, вона навряд ще наблизиться, - посміхнулась дівчина, - Вибачте, що не розповіла вам про наш з Бонні план. Ви б спробували мені завадити, правда ж?

- Бонні ще отримає, - Алекс зробив крок до Дженни, трохи посунувши Макса, і обійняв її, - Я дуже злякався за тебе! Не роби так більше.

- Не можу цього обіцяти, - Дженна завмерла в його обіймах.

Вони були такими теплими і заспокійливими.

- Що сказала деканка Вебб-Браунінг? Вона покарає Сару? – спитав Макс.

- Не знаю, - Дженна притислась щокою до маскарадної жилетки Аладдіна, яка була на Алексові - Скоріш за все її відсторонять від зайнять до кінця цього семестру. Ну і Тіна, напевно, має попрощатися з мрією про новенький кубок цього року, бо я в команду не повернусь, як ви розумієте. Хай шукають іншу навершницю.

- Але тобі ж, наче, подобалось? – спробував заперечити Макс.

- Ні, - Дженна відсторонилась від Алекса і подивилась на хлопців знизу вверх, - Я ходила туди, бо гадала, що так зможу подружитись з командою і сподобатись деканці. Але, як ви бачили, команда не готова прийняти до себе нікого, кого не любить Сара. А ризикувати кожен раз, що мене скинуть з «піраміди» вниз, або поб’ють десь на парковці, якось не дуже хочеться! Що ж до Тіни, то тепер у нас є на неї вплив. Чули, що сказала Бонні? Вона готова пустити інформацію про шкільний буллінг в пресу. Тіна цього ніколи не дозволить. Отже, я можу спокійно навчатися і команда мені більше не потрібна.

Алекс погладив її волосся:

- Ти така кумедна мала. Як же я міг забути про це? Макс, дай нам хвилинку на одинці, будь ласка.

Макс кивнув:

- Я пошукаю Хосе. Мабуть треба попросити, щоб вони із Бонні підкинули нас.

Він розвернувся і пішов до виходу. Алекс знову прижав Дженну до себе.

- То ти, і правда, все пригадав? – щасливо посміхнулась дівчина.

- Здебільшого! Мені здається, що можливо, якісь деталі я ще пригадаю. Але пам’ятаю тебе в Дубаї, в Альті і в Бостоні. І знаєш що? – він зробив крок назад, але не випустив Дженну, тримаючи її за плечі, - Ти мала мені все розповісти! Я ж трохи з глузду не з’їхав! Я гадав, в мене їде дах, бо ти снилась мені кожної ночі. І я не знав, що мені робити і тому відштовхнув тебе! І тому я трішки злий на тебе! Ні, навіть, дуже злий на тебе! Але, - він притягнув її назад до себе і нахилився, майже цілуючи дівчину, - тепер ти можеш спокутувати довго-довго все, що накоїла!

Його губи були такими ніжними і м’якими. Він цілував Дженну дуже обережно, пам’ятаючи про розбиту губу.  Дженна не стрималась першої ж миті і відповіла на поцілунок, обійняла Алекса за шию і притислась до нього. Господи, як же вона скучила!

- Поїхали додому, Дженно? – він відсторонився.

- Так, братику, поїхали додому.

- Не називай мене так! – скинувся Алекс, - Я тобі казав вже!

- А як же мені тебе називати? – посміхнулась Дженна.

- Як хочеш, але не братиком. Братиком я тобі ніколи не стану, вже пробач!

***

За три дні настало Різдво. І на Різдво трапилось одразу три різдвяних дива.

Алекс з Дженною повертались з центру Саванни, де вони гуляли удвох. Тепер, коли він все пригадав, його неможливо було роз’єднати з Дженною ні на хвилину. Він вибив з неї обіцянку більше не ховатися і не тікати від нього. Батькам вони все розповіли того ж вечора, після Різдвяного балу.

І про те, що Джеймс все пригадав.

І про те, що тепер він не бажає витрачати жодного дня, вдаючи з себе старшого брата. Вони з Дженною будуть зустрічатися відкрито і крапка. Згаяно було і так забагато часу, щоб ще намагатися зберігати якісь там формальності та обличчя.  

Звісно, Лінда була просто в ярості, коли почула і побачила все, що зафільмували і записали на диктофон Бонні з Хосе. Вона, навіть, хотіла зняти побої та передати справу до офіцера у справах неповнолітніх. Дженна насилу відмовила її. Деніелу довелося довго її заспокоювати. І у підсумку вирішили обмежитись адвокатським попередженням батькам горе-капітанки чір-лідерш.