Частина 25

Коли Макс в понеділок в вечорі побачив в дверях мексиканського ресторанчику полковника Макалістера та Дженну, у нього аж від серця відлягло. Алекс постійно намагався вивести його на розмову про загадкову дівчину з чорним волоссям, і ставало дедалі складніше уникати цих питань. Тому Макс і намагався постійно зустрічатися з другом не на одинці. Але сьогодні зістрибнути не вийшло. Алекс настояв на зустрічі. При чому удвох.

Що його спонукало пообіцяти Дженні берегти її маленький секрет, Макс і сам не міг собі пояснити. Навіщо тільки повівся?

Однак, коли Лінда пояснила йому, що таким чином Дженна намагається примусити Алекса пригадати забуті події, він погодився.

Макс вже бачив, що ідеї Дженни спрацьовують з неочікуваним результатом.  

Чого тільки коштував її винахід текстового редактора! Ніхто з оточуючих так і не зрозумів, як вона до цього докумекала, навіть лікар Майлз, який намагався розгадати таємницю читання Алекса більше двох років.

Перед тим, як роз’їхатись по домівках того вечора, у Макса вийшло перемовитись з дівчиною парою слів.

Вона надто не серйозно сприймала Сару і її армію вболівальниць з помпонами. І навіть не здогадувалась, на що та може бути здатна.

Чомусь Дженна не вивчила жорстокий урок, який команда підтримки їй влаштувала на тренуванні, коли вона відбулася вивихнутою лодижкою тільки лише Сара підняла ліву брів. Її церберші розуміли свою капітанку з пів слова. Вони ж тоді навіть не сперечалися і не сварилися. Сара просто вирішила, що Дженні дістається забагато уваги від хлопців, які завжди дивилися в бік самої лише Сари.   

А тепер вони з Дженною і Алексом збиралися зробити утрьох таке, що Сара просто збіситься.

А як же! Відкрито піти проти її величності Сари, зробити її посміховиськом перед всією школою.

І ще не відомо, чим все скінчиться.     

- Я тебе прошу, будь ласка, - Макс наблизився до Дженни, поки Алекс з Деніелом відлучилися «на доріжку», - Не недооцінюй цих скажених. Сара ненормальна, а її гоблінши ще більш психовані. Вони за неї порвуть.

- Максе, - Дженна посміхнулась, - не думай, що я не розумію, на що погодилась. Ти коли-небудь читав Сунь Цзи?

- Сунь що? – здивовано перепитав Макс.

- Сунь хто! – зробила гримасу Дженна, закотивши очі, - Великий китайський полководець, поміж іншим. Так от, він написав пречудову книжку про мистецтво війни. І я ставлюся до Сари саме, як до ворога. Заздрісного. Злющого. І підступного! Не хвилюйся, Максе, все буде гаразд.

Чомусь після цієї розмови трішки полегшало на душі.

Мала була просто неймовірна. Як в ній, такій тендітній, вміщувались разом сила, хоробрість, розум і якась неймовірна стійкість?

Тоді на тренуванні, коли Макс побачив, що Дженна летить з висоти, у нього аж подих перехопило. Тому що він знав, якими болісними можуть бути спортивні травми.

А вона, хоч би що! Встала на ноги і одразу знову пішла на стрибок. Це викликало не аби-яку повагу!

Макс подивився на габаритні вогні машини Деніела, яка увозила цю маленьку занозу від нього.

Він сподівався, що Дженна не постраждає у цій війні між Алексом та Сарою.

Дуже, дуже на це сподівався.

***

- Дженно? Можна мені війти? – Бонні акуратно відчинила двері кімнати Алекс і зазирнула всередину.

- Так, Бонні, заходь, - пролунало з гардеробної.

Наступила п’ятниця. Тиждень минув так, наче пролетіла мить. Куди тільки встигали зникати ті дні, коли потрібно було до чогось ретельно підготуватись?

П’ятниця наблизилась приголомшливо швидко.

Та сама п’ятниця Різдвяного балу.

Дженна примудрилася повернутися додому після школи під самий виїзд, - при чому Бонні якось пропустила, коли саме вона прийшла, - за пів години мав заїхати Макс, Джеймі вже був готовим і, підстрибуючи від нетерпіння, вештався вітальнею в очікуванні, щосекунди перевіряючи, чи все нормально з його костюмом. З нього вийшов чудовий Аладдін, щоправда, блондинистий.   

Бонні, мабуть, нервувала про запізнення навіть більше, ніж сама Дженна, бо у тої був занадто спокійний голос.

- Я заходжу… - Бонні відкрила двері гардеробної, де чепурилася Дженна, і застигла на порозі, проковтнувши всі слова, які приготувала, щоб насварити малу.

***

Макс прибув до маєтку Кінгслі трішки зарано.

Чому?

Він довго думав. Від самого вечора понеділка думав про Дженну.

Бачив її весь тиждень в школі і думав.

Підвозив разом з Алексом додому, - і думав.

Чому він сам не здогадався дати їй прізвисько Бурдж Халіфа? Чому це зробив Алекс? Це ж було так очевидно! І воно їй пасувало, хоча і було безглуздим, як саме їхнє знайомство.

Чому в Альті Макс наскочив на Дженну і пролетів з нею стрімголов весь шлях з гори униз, а потім вона загубилася на ніч в хатинці саме з Алексом? Не з ним!

Чому в Бостоні Макс пішов на повідці у Алекса і дав їм побути дві хвилини на одинці. І Бурдж Халіфа поцілувала Алекса. Двічі. Вірніше, Алекс поцілував її двічі за ті два дні в Бостоні?!

Чому тут, у Саванні, Макс спасував і знову нічого не зробив? Бо вона ж йому подобалась! Він навіть дар мови загубив, коли побачив її тоді, на вечірці, біля барбекю? Він повірити не міг, що їх зустріч насправді знову відбулася.

Наче якась магія.

То чому ж він сам підштовхнув Алекс в руки другові, який її навіть не пам’ятав?

Навіть не подумав сам за неї боротися?

Макс йшов від машини в роздумах, коли…

Прямо перед самісіньким будинком зіштовхнувся з…

Ноєм…

В костюмі Джина…

- Ти що тут робиш? – Макс обійшов по колу велике кумедне блакитне пластикове щось з обличчям друга.

- Ну, не папугою ж мені наряджатися!!?? – Ной відчепив від себе накладний блакитний джинів хвіст у формі хмаринки, і став більш схожим на прямо ходячу людину,  - І якщо вже ти Джаффар, а Джеймі – Аладдін, то що мені залишалося? До речі, ви обоє вчинили, як гімнюки! Могли б і попередити! Я ледь не нарядився Чарівним Принцем. Ото був би попандос!!! – Ной був реально обуреним, і його можна було зрозуміти.