Частина 24

В понеділок, після того пам’ятного і хвилюючого вечора, коли Дженна вручила Алексові свій передріздвяний подарунок, настав час здавати іспит для отримання водійської ліцензії.

- Татусю, - Дженна сиділа на лавочці біля сервісного пункту DMV (*) та чекала свого виклику на автодром. Зачекати потрібно було зовсім не довго, але непосидюща Алекс дуже нудилася і крутилася на лавочці, постійно роздивляючись по колу людей навкруги.

Дивно, іспит на автодромі переважно складали дорослі. Одноліток Дженни було зовсім небагато.

- М-м? – полковник у відставці відірвався від допису, який читав на планшеті та повернувся до доньки.

Дженна наполягла приїхати завчасно через хвилювання проґавити призначений час, і от тепер сама страждала з власної вини. А батько страждав разом з нею. День по обіді видався досить теплим, навіть задушливим. Лавочка була під невеликим тентом, але ситуацію то не рятувало. Всі, хто сидів поруч обмахувались всім, що потрапляло під руку.

- Татусю, а от скажи, ти мене любиш? – вона подивилась на батька, трохи схиливши голову.

- Алекс? – він одразу розгадав її хитрощі і засміявся, - Ти хочеш про щось попросити?

- Не зовсім, - вона знизала плечима, намагаючись показати, що вона не дуже-то і зацікавлена в розмові, - Просто скажи, любиш, чи ні?

- Звісно! Ти ж мій генерал Алекс. Як я можу тебе не любити? – Деніел вже зрозумів, що розмова почалася тут і зараз не просто так.

- Ну тоді ти не будеш на мене сваритися, правда ж? – дівчина зробила милі оченятка, - Ти ж мене любиш! Правда, тату?

- Дженно Александро Макалістер!?

- Тату! Я отримую дві ліцензії. На машину і додатково на керування мотоциклами! – вона випалила все швидко і заплющила очі, наче заховалась.

Полковник подивився на неї з усмішкою. Дитина дитиною.

Невже вона гадала, що Спайк без його особистого дозволу вчив її керувати транспортом?

Невже вона думала, що він не побачить різниці у сплаті податку у формі від автошколи?

Полковник простягнув руку і погладив свого бешкетного генерала Алекса по волоссю, а вона трохи розплющила очі:

- Ти не злишся?

- Я гадаю, що тобі трохи зарано водити байк, але я ж тебе вже не відмовлю?

- То ти правда не злишся? Татусю? – вона трішки розслабилася, наче щойно стало ясно, що гроза пройшла повз.

- І наступним твоїм питанням, чомусь я думаю, буде звернення до Санти, який має покласти під ялинку тобі ключі від цього байку, я правий?

- А що, мій Санта в цьому році, буде крутим аж настільки? – очі Дженни здивовано відкрилися настільки, що вона стала смішною, наче Спанч Боб.

- Ну, ти ж була розумницею, люба. В тебе непогані успіхи в школі. Ти, навіть, до команди підтримки потрапила. І ще зробила добру справу і допомогла Джеймі. Хоч я і не розумію, як ти до цього сама додумалась. Можливо, ми з Сантою проведемо деякі перемовини.

- Татусю! – Дженна скочила на ноги і кинулася батькові на шию, - Дякую, дякую, дякую!

- Зачекай! Я ж сказав «можливо»! – Деніел обійняв її у відповідь.

Тепер, коли вони нарешті були разом, коли військова кар’єра залишилась позаду, коли сам Деніел стояв на порозі створення родини з коханою жінкою, а його донька його в цьому всіляко підтримувала, полковнику дуже хотілося і її вже, нарешті, чимось побалувати.

- Я хочу червоний Файрблейд, якщо раптом ви з Сантою все ж сядете за стіл перемовин, - майже проспівала Дженна в передчутті мрії, що ось-ось здійсниться. Вона все ще обіймала тата за шию, ховаючи у нього на плечі щасливу посмішку. 

- Нічого собі! Для початку, отримай ліцензію, маленька здирниця, - засміявся Деніел, - Потім ти складеш особисто мені тест-драйв і тільки після цього я прийму рішення.

- Домовились! - нарешті відсторонилась вона від тата, відпускаючи обійми. 

Раптом ожив динамік над лавочкою, де сиділи в очікуванні претенденти на водійські посвідчення:

«Номер дев’яносто шість пройдіть на третій вихід! Номер дев’яносто шість пройдіть на третій вихід!»

Дженна подивилася на талончик із записом:

- О! Моя черга! Побажай мені удачі!

- Удачі, люба! Чекатиму на тебе тут!

Дженна підхопила прозору теку зі своїми документами і, підстрибуючи від збудження, понеслась в бік металевих турнікетів, які відмежовували треки для їзди від зони для очікування.

- Обережно! Поводься спокійно, не біжи, Алекс! – полковник намагався щось сказати, посміхаючись і дивлячись їй у слід, але вона його вже не почула, - От же, непосидюща!

За деякий час вона так же підстрибуючи принеслась назад через металевий турнікет, який випускав назовні з іншого боку від треку всіх, хто склав іспит.

Дженна його, звичайно, склала, виконавши всі маневри, які просив офіцер, правильно припаркувала екзаменаційну машину на парковку. Потім сіла на байк, склала практичний іспит з іншим інструктором і вдоволена собою повернулась до тата.

- Відсвяткуємо? – спитав полковник Макалістер, бо по обличчю Дженни зрозумів, що все пройшло вдало.

- Перекусимо! Я зголодніла! – весело відгукнулась Дженна.

- Спробуємо сходити до «Леопольда»? – Деніелу Бонні вже декілька разів розповідала про відомий магазин морозива в самісінькому центрі Саванни і сьогодні була чудова нагода туди навідатись.

- Залюбки!

Вони обійнялися і рушили на парковку сервісного центру. Від DMV швидко дісталися історичного центру, кинули машину за пару кварталів в підземному паркінгу та рушили гуляти.

В них вже дуже давно не видавалося нагоди просто провести час разом.

А в центр Саванни вони разом взагалі жодного разу не вибирались з моменту приїзду.

Деніел на прохання Лінди займався деякими питаннями внутрішньої безпеки її компанії. Або вони постійно готувалися до весілля.

Дженна була або в школі, або на тренуваннях.

За останні кілька тижнів вони і не бачились нормально, хіба що на вечерях вдома.