Частина 23

«Любий Щоденник, - Дженна сиділа на підвіконні, як в перший день, коли вони з батьком тільки приїхали в Саванну, - Стільки всього сталося за останній тиждень. Я здала теорію для керування авто і тепер можу скласти іспит для отримання ліцензії. Вже записалася на понеділок і тато якраз буде вільний.

Мої самостійні поїздки до школи вже на горизонті.

Фарух дописав текстовий редактор для Алекса. Не знаю, як стільки геніальних думок може вміщувати його голова, коли він думає лише про дівчат і свій майбутній гарем, але те, що він робить, здається мені якоюсь магією. Може, і варто стати його улюбленою дружиною?

Сьогодні, нарешті, це станеться. Я спробую повернути Алексу здатність читати. Най він говорить про тайм-аути, хоч би що він мав на увазі, - я зроблю для нього цей подарунок напередодні Різдва. Він дуже полюбляв читати, якщо взяти до уваги розмір порожньої книжкової шафи в його кімнаті. Сподіваюсь, мій подарунок буде йому сподобається.

І не вибісить його знову.

І ми знову не посваримось напередодні Різдвяного балу.

І, до речі, про Різдво. Ми з Бонні зробили це!» - Дженна перевела погляд від щоденника на футляр для одягу, який висів на дверях гардеробної.

Вони з Бонні весь тиждень зустрічались щовечора, щоб зробити для Дженни вбрання для Різдвяного балу. Вони неймовірно зблизилися. Мабуть, Дженна вперше після приїзду до США отримувала стільки тепла та допомоги від людини, яка, по суті, не була для неї а-ні родичкою, а-ні близькою подругою.

Іншою такою людиною для Дженни в дитинстві був капрал Спайк.

Щоправда, тепер в голові у Дженни правильна чопорна Бонні постійно сварилася з бешкетником-Спайком, коли той матюкався та курив свої сигари, а Бонні на нього бурчала.

Дженна уявляла, що б сказав Спайк у тій, чи іншій ситуації і що б йому відповіла Бонні.

Дівчина посміхнулася, уявляючи, як одного дня, вже зовсім скоро, вони познайомляться насправді.

До приїзду Спайка залишалося не так багато часу. Ще трішки, і вони зможуть побачитись. Дженна обійме свого величезного нянька, притиснеться до нього як у дитинстві, і розповість йому все-все, що з нею сталося з моменту від’їзду з Абу-Дабі. І неодмінно пожаліється на Алекса, який доводить її до сказу своїми викрутасами.

Тут ти мені подобаєшся, Дженно.

А наступної миті – ні, Дженно, давай зробимо тайм-аут.

Дженна скроїла гримасу у вікно, сподіваючись, що її дорогоцінний майбутній братець це побачить!

Та що це взагалі за «тайм-аут» такий?

«І ще, Любий Щоденник, - продовжила писати дівчина, - Різдвяний бал, також, вже зовсім близько. Вже наступної п’ятниці. Але мене дещо непокоїть»

Дженна відклала свій блакитний записник, поклала в середину свій олівець і зіскочила з підвіконня.

В гардеробній її зустріло високе дзеркало у підставці на підлозі. Вона подивилась на себе прискіпливо. Дістала з чохла верхній приталений жакет від свого нового костюму і приклала до себе, оцінюючи, як вона виглядає.

Щось було не так і справа була точно не в костюмі.

Бонні дуже постаралася. Вона вкоротила халат від арабського вбрання Дженни, зробила його чітко по фігурі, підігнавши по талії і по довжині, вправно використала всю золоту розшивку, не втративши жодного арабського візерунку - жакет виглядав справді неймовірно круто.

Але от щось не те.

Дженна навіть не могла пояснити, що ж саме їй не подобалось?

Вона дістала на світ ще дві частини від костюму. Верхній коротенький розшитий топ з відкритими плечима, як у принцеси Жасмин з мультику, вільні шаровари, які довелося майже повністю перешити, бо Дженна, звісно, підросла з того часу, як їй було дванадцять, - Бонні вигадала широкий пояс, для якого використала частину розшитої тканини від халату.

Дівчині навіть здавалося, що у неї у формах, нарешті, щось додавалося, - як би сказала бабуся Амелія, - коли вона його приміряла. А Бонні ходила довкола і тільки зойкала, яка ж Дженна гарна в тому вбранні.

Вона постояла перед дзеркалом, приклавши до себе низ та верх від костюму.

Ну, от що не так?

Все це гарно і гармонійно виглядало тоді, коли у Дженни були свої, не фарбовані, чорні коси.

Ну, що ж? Можливо, настав той час, коли вже треба було повернутись до себе справжньої?

Бабуся Амелія може не любити її чорняве волосся, яке дісталося Дженні в спадок від матері, але заперечувати себе саму якось неприродньо.

Та і Дженна скучила вже за своїми шикарними чорними прядками, які завжди вільно спадали майже до талії.

Вони були її прикрасою, поки бабуся не зробила з Алекс Дженну.

Дівчина заховала вбрання назад у чохол. Вирішено! Час вже Дженні стати знову Алекс.

Дякувати, досвід був цікавим.

Але залишатись білявкою вже не хотілось. Досить.

***  

- Максе, - Алекс переклав смартфон з руки на плече і затиснув його вухом, - Ну до чого тут Дженна? Ми можемо просто зустрітись, як раніше, і просто посидіти, БРО?

Він стояв перед дзеркалом у своїй вбиральні і дивився на своє обличчя. Точніше, на місце, де нормальна людина побачила б своє обличчя у відображенні. Алекс бачив тільки розмитий овал без точного визначення очей, носа і рота. Він знав себе, пам’ятав, як виглядає, але вже більше двох років нормально не бачив себе. Доводилось покладатися на зойки свого майстра, який робив йому зачіску раз на п’ять тижнів та ще, можливо, на позіхання дівчат, які навіть не намагалися приховувати, що він вродливий та бажаний.

От тільки, чи був він вродливим і бажаним Алексом?

Чи він був вродливим та бажаним спадкоємцем Кінгслі – цього він ніяк розрізнити не міг.

«Ми не можемо посидіти втрьох?» - спитав голос Макса у вухо.

Чи хотів Алекс, щоб вони посиділи десь утрьох?

Так, хотів! До нестями!  

Але з того дня, як вони із Дженною посварилися біля будиночку на дереві, вже минув тиждень. І Дженна ніяк жодним словом чи рухом не дала знати, що її щось не влаштовує. Навіть наблизитись до неї не виходило.