Частина 22

День Різдвяного балу наближався зі швидкістю токійського експресу – невблаганно.

Дженна загубилась десь в калейдоскопі буднів між шкільними уроками, розробкою текстового редактора разом з Фарухом по ночах (бо коли в Саванні день, в Дубаї – ніч, і навпаки), тренуваннями в команді (де до неї чіплялася Сара зі своєю брехливою дружбою), уроками водіння з інструктором по понеділках, середах та п’ятницях, та пошуком костюму до вечірки.

Сара щось знала, коли казала, що Саванна – то маленьке містечко, і не варто розраховувати на те, що в кожному магазині на Дженну буде чекати вибір з восьми неперевершених нарядів. Сама Сара вже знайшла собі костюм Бель – сукню з шикарною жовтою пишною спідницею та декольтованими плечима.

Сукня була яскрава і взагалі не відрізнялось від тої, в якій танцювала Емма Уотсон в останній екранізації «Красуні та Чудовиська», але як на Дженну, вона не пасувала білявці Сарі, і робила з неї  злякане жовте курча в рюшах.

Якби цю відсутність смаку побачила люба тітонька Селія, її б хопив удар.

Дженна була просто зобов’язана знайти для себе щось дуже особливе, щоб затьмарити цей недолугий жовтий образ зляканої канарки.

Разом з Максом і Алексом вони витратили всі минулі вихідні і об’їхали крамниці із різдвяними костюмами і аксесуарами в радіусі майже ста миль від міста. Навіть для Макса і для Алекса вбрання знайшлося. І це було геть не справедливо, бо на таких здорових лосів, бувших футболістів, спробуй щось знайти.

А пристойного костюма Жасмин Дженна для себе знайти не могла, як не намагалась.

Мабуть тому, що прекрасно знала, як іноді витончено вміють вбиратися справжні арабські жінки.

За пару тижнів до Різдвяного балу тато та Лінда, несподівано, полетіли у гості до родичів в Сан-Франциско, і Дженна з Алексом залишились вдома самі.

Проте, за щільним графіком Дженни, який раптово з’явився не зрозуміло звідки, вони майже не бачились.

Дженна була постійно чимось зайнята.

А Алекс постійно десь пропадав.

Спочатку Дженна думала, що він уникає її, тому постійно намагається піти кудись з дому.

І, насправді, був привід так думати, бо з від’їзду батьків вони тричі разом поснідали і пару разів повечеряли. Алекс не намагався шукати з нею зустрічі. Більше не залазив по плющу в її кімнату.

Та що там! Він, навіть, через двері зайти не намагався.

Минув вже тиждень, як батьки полетіли.

Суботнім ранком Дженна сиділа на кухні біля Бонні, колупала ложкою вівсяні пластівці і розсіяно витріщалася у вікно.

Бонні поралася у плити, дивлячись «Пекельну кухню» в YouTube і час від часу натискаючи паузу в ролику, щоб щось порізати, збити вінчиком або підсмажити.

Раптом Дженна побачила, як Алекс вийшов через двері тераси на задній двір і тропкою пішов у бік поляни, де нещодавно вони вчилися водити машину.

Дівчині стало цікаво, аж до мурашок, куди ж він ховався від неї весь цей час, і чому вона постійно не могла з ним а-ні зустрітися, а-ні поговорити нормально.

Бонні зненацька відірвалася від чергового кулінарного шедевру і прослідила її погляд:

- Знову пішов, - замислено констатувала вона.

- Куди? – на автоматі спитала Дженна, навіть не приховуючи зацікавленості.

- Колись, ще як Джеймс був маленький, його батько побудував для нього біля річки будинок на дереві. Після аварії, коли Джеймі був у депресії, він часто туди втікав, щоб ні з ким не зустрічатися і не розмовляти. Він довго звикав до свого нового стану. Місіс Кінгслі тоді дуже хвилювалась, що він ніколи не зможе прийняти те, що сталося, й замкнеться у собі.

Дженна глибоко зітхнула. Вона, навіть, уявити не могла, що він пережив.

І інколи її навідувала думка, а що було б, якби Алекс з Максом не затрималися на день в Бостоні через неї та бійку з «Рідделами».

Важко було не думати про таке.

Можливо, це вона винна в тому, що все так склалося?

Бонні продовжила щось нарізати зі швидкістю кухонного комбайна. А Дженна потихеньку доїла свої пластівці і вимила за собою тарілку.

- Хочеш кави? – Бонні знову відірвалася від приготування.

- Не хочу тебе відволікати, - дівчина посміхнулась.

- В мене як раз перерва, щоб тісто дійшло, - Бонні огорнула тісто в плівку, поклала його в величезну пащу холодильника, витерла рушником руки, взяла дві кавові філіжанки та включила кавоварку.

Поки в машині нагрівалась вода, вона уважно дивилась на Дженну:

- Ти якась сумна, дівчинко. Щось трапилось?

Дженна, навіть не знала, з чого почати жалітися: з того, що Алекс не звертає на неї вже майже тиждень уваги, або що вона не може знайти костюм для вечірки, або що часу ні на що не вистачає і на наступному тижні їй потрібно вже здавати теорію по водінню, або про те, що приліт Спайка відкладається майже до дня татового весілля?

Може, все разом взяти і вивалити на Бонні?

В решті решт, подруг у Дженни в Саванні за цей час так і не з’явилося.

Ото непорозуміння в особі Сари та Менді, які не давали їй спокою в школі, не рахується.

Сара користалася тим, що Дженна майбутня сестра Джеймса. І, мабуть, гадала, що Дженна не розуміє, до чого та липова дружба.

А Менді…

Ну, вона – просто Менді.

А всі інші через Дженну намагалися склеїти Джеймса Александра Кінгслі, спадкоємця мільйонів, які так лоскотали уяву.

- В мене нічого не виходить, - почала вона невпевнено, - Я пішла у команду підтримки, щоб задовольнити деканку Вебб-Браунінг, а тепер маю терпіти Сару майже щодня. Хотіла бути Жасмин на Різдво, - вона посміхнулась, побачивши здивовані очі Бонні, - Так, так, був такий план, стати принцесою Жасмин. Навіть не питай! - Але не можу знайти костюм. Не думала, що автошкола буде забирати так багато часу. Батьки поїхали, я думала на пару днів, а їх немає вже тиждень. Джеймс від мене тікає і навіть не розмовляє зі мною. Макс поїхав на чергову терапію і повернеться тільки в понеділок. Почуваюся як «Під куполом» (*). Якось так.