Частина 18

Алексу знову наснився сон. Дивний і несподіваний настільки, що він запам’ятав його до найдрібніших подробиць.

Він стояв десь дуже-дуже високо, майже у хмарах. І дивився вниз, на місто настільки яскраве і величезне, як наче хтось взяв декілька Стріпів у Лас-Вегасі і поєднав їх разом.

Алекс був із батьками в Вегасі. Але те, що він бачив зараз, не йшло ні в яке порівняння ні за розмірами, ні за кольорами.

Місто під його ногами буквально переливалося вогнями і хвилями, танцювали рухливі яскраві фонтани, майоріли назви відомих брендів на дахах хмарочосів. Але Алекс все одно стояв над цим всім, наче дивлячись з хмари.

В одну мить він перевів погляд і побачив дівчину.

Хоча, скоріше ні, дівчинку. Для «дівчини» вона була ще замала.

Ця дитина була настільки прекрасна, наче її народили спеціально, щоб милуватися та задля обкладинок модних та дорогих журналів. Вона була одягнена в арабське вбрання, замотана майже повністю з голови до ніг в кілька слоїв одягу, але Алекс бачив її витончену відкриту руку з довгими пальцями. Вона поклала долоню на скло, за яким починалися хмари і також дивилася вниз, туди, де підстрибували в небо струміння фонтанів.

Алекс із цікавістю розглядав її костюм в смарагдових і зелених відтінках, вишитий золотою ниттю по всій довжині.

Мала була взута у м’які туфельки, також розшиті візерунками, на обох руках носила тонкі браслети, і її волосся покривала хустина, майже прозора, але також розшита золотом. Її профіль був дуже ніжним, маленький рівний носик, пухкі губки, ще дитячі, трохи загострене підборіддя, абсолютно ідеальна смаглява шкіра золотого відтінку, кілька прядок довгого чорного волосся вибивалося назовні.

Якби його запитали на кого вона була схожа, то він сказав би що казкові джини занесли на хмари маленьку арабську принцесу.

Але головне було не це.

Коле це юне створіння повернуло до Алекса своє обличчя, уважно його роздивляючись, він втратив мову.

З-під чорних вій неймовірної густини та довжини на нього дивились такі глибокі і прекрасні смарагдові очі, що здавалося, наче в них відбивається космос.

Мала подивилася на Алекса трохи звисока і сміючись, і звернулася до нього, щось промовляючи на чистій англійській без акценту, і….

Знову спрацював будильник.

«ТА ЩОБ ТИ ЛУСНУВ!» - Алекс з просоння клацнув по кнопці, яка виключала репетуючого електронного монстра.

На сніданок він знову вийшов сам і поцікавився у Бонні, де мама та Макалістери.

Дженна знову від нього втекла разом із батьком, який, - хто би сумнівався, - їхав зранку у справах, та вирішив закинути Дженну до школи, хоч і бурчав напередодні, що більше не поведеться на її вмовляння.

От же! Наче не могли дочекатися його!

За десять хвилин зателефонував Макс і сказав, що підхопить Алекса по дорозі.

Макс приїхав навіть швидше, забіг до будинку, закрутив Бонні у палкому іспанському танку, привітався із Хосе в стилі футбольного вітання «Дельфінів» і попросив каву на винос.

- Розумієш, БРО, ну не можу я пити питло із «Старбакса», ти вже мені вибач. Краще вашої кавомашини я не знаю на 50 миль навкруги.

- Так, так, - засміялася Бонні, - Бери ширше Максе! Краще нашої кавоварки і баристи Бонні немає на 100 миль навкруги!

- Точно, mia esplendida (*)! Тут ти права на всі 200 миль!

- Слухай, - Алекс повернувся до Макса, дожовуючи свої тости з беконом та яєшнею, - Ти не знаєш, до чого сняться діти?

- Які діти? – разом в унісон здивовано запитали Макс із Бонні.

- Ну такі, дуже красиві чудові смагляві діти. Точніше, одна дитина.

- Хлопчик чи дівчинка, - діловито поцікавився Макс, а Бонні схопилася за серце.

- Дівчинка, - кивнув Алекс, - Дуже красива маленька арабська дівчинка.

Якби Алекс в цей момент міг бачити обличчя Макса, він би помітив змішані емоції невіри з радістю і надією:

- І яка вона була?

- Арабська? – спитала Бонні пошепки і сповзла на  високий табурет.

- Не схожа ні на кого, кого б я знав, - пожав плечима Алекс, - Дуже маленька, навіть мініатюрна, красива арабка, смаглява, чорне волосся, вдягнена як лялька. Коротше, я оце і питаю, до чого зазвичай сняться діти?

- Друже, - Макс посміхнувся, - Це до добра.

- Правда, а я вже думав, гаплик якийсь! Ну тоді ходімо! Дякую за сніданок, Бонні.  – він послав поцілунок у повітря і схопив свій шкільний рюкзак.

- І що саме тобі наснилося? – весело спитав Макс, відкриваючи водійські двері свого Jeep Cherokee і застрибаючи за кермо.

- Наче я був десь високо і дивився вниз, а поруч стояла маленька дівчинка і намагалася щось сказати, - Алекс сів на пасажирське сидіння, взявся за ремінь безпеки і раптом щасливо засміявся.

- Ти чого? – повернувся до нього Макс.

- Гарні спогади, - весело відповів Алекс.

- Про що? Про сон?

- Та ні. Про ремінь безпеки.

***      

Дженна скористалася тим, що батько підвіз її у Хілтон Хід раніше і закрилася у шкільній бібліотеці, де в такий час майже не було відвідувачів, проте були вільні комп’ютери з доступом в Інтернет.

Після того, як вона вчора зрозуміла, як прочитати писанину Алекса, вона не змогла від хвилювання навіть очі зімкнути.

А її братець спав, як ні в чому не бувало. Вона заходила до нього щойно почало світати, хотіла поділитися своїми думками, а він…

Він спав і був дуже красивим. Таким, як вона пам’ятала Алекса з Альти. Вона помилувалася кілька митей і поспішила вниз, де її чекав тато.

У Дженни знову вийшло упросити полковника Макалістера підвезти її до школи раніше, взамін давши слово, що відправить заявку у водійську школу і запишеться на складання водійського іспиту в найближчий місяць.

Не те, щоб їй не подобалось навчатись водінню у Алекса. Навіть дуже сподобалось. Окремі моменти прямо змушували червоніти.

Але Алекс точно їй не помічник у складанні теорії. І тому автошколу відвідувати все-таки доведеться.