Частина 16

Після сьомого уроку раптом виявилось, що Дженна не домовилась з батьком про те, хто буде її забирати зі школи. Вона опинилася на зупинці шкільних автобусів і набрала номер тата. Послухала довгі гудки і відкрила меседжер:

«Їду додому на шкільному автобусі через Рінкон, буду трохи пізніше, не хвилюйся»

Тінь перекрила Дженні сонце, яке як раз світило в обличчя.

Дженна підняла голову, затуливши руками очі:

- Алексе? Що ти тут робиш? Чому не поїхав додому?

- Як би це сказати? – жартівливо протягнув він, - Через свою новоспечену сестру я трішки посварився зі своєю дівчиною, а моя дівчина зазвичай підвозить мене додому. Тож, - він сів поруч із Дженною, - тепер моя новоспечена сестра має про мене подбати. Є якісь ідеї?

- Чому це через мене ти посварився з Сарою? Хіба я просила? – здивувалась Дженна, пропустивши мимо вух те, що вона має про нього подбати.

- Ти і не маєш просити мене за тебе заступатися і бути на твоєму боці, бо ми - майже родина.

- Так, дякую що нагадав, - вона подивилася на нього уважно, наче побачила щось нове, - І дякую, що допоміг зранку.

- Як твоя нога?

- Марафон я не подолаю, але ходити можу майже нормально, - кивнула Дженна.

- Отже? – спитав Алекс.

- Отже? – не зрозуміла Дженна.

- Які у тебе ідеї, як доправити нас додому?

- Поїдемо через Рінкон на шкільному автобусі

- Я? На шкільному автобусі? – недовірливо перепитав Джеймс Александер Кінгслі, спадкоємець міліонних статків.

- Не хочеш? Тоді залишайся, - Дженна встала і взяла свої речі, бо жовтий шкільний автобус саме зупинився на зупинці «На Рінкон» і відкрив свої двері.

Алекс, бурмотячи під ніс всілякі неприємності про жадібність Дженни, яка могла б просто викликати таксі, також встав і поплівся за дівчиною.

Він всю дорогу до Рінкону виносив їй мозок про те, що звідти вони мають визвати таксі, а Дженна всю дорогу просиділа з мініатюрними навушниками в у вухах, які Алекс не бачив під її волоссям. Пів години, поки вони їхали, Дженну розважав незрівнянний Оззі Озборн, якого вона із задоволенням слухала замість ниття Алекса.

Школа в Рінконі, на відміну від Хілтон Хід, була майже в центрі маленького містечка і від неї починалася центральна вулиця.

Вони могли б одразу сісти на зупинці і чекати на свій автобус до Саванни, але Дженна раптом подумала, що вона вже вдруге за останні дні потрапила у Рінкон, але навіть не пройшлася вуличками і не роздивилася міста.

Його і містом можна було назвати з великою натяжкою. Кілька спальних двоповерхових кварталів і центральна вулиця.

Але ось що зацікавило Дженну, то це кількість і розмаїття церков.

Здавалося, що всі віруючі праведники світу з’їхались сюди пожити. На одній вулиці одна за одною стояла Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, Християнська Церква Співчуття, Об’єднана Методистська Церква та Ебернкорнська Бабтистська Церква. Далі ще йшли характерні будівлі, але їхні назви Дженна вже не читала.     

Сама Дженна була обережною атеїсткою.

Чому обережною?

Бо коли вона сказала бабусі Амелії про те, що не вірить в існування дідуся з бородою, який сидить на хмаринці і править всесвітом, отримала таку лекцію про Господа і Його неймовірну любов до всього живого на землі, що тепер тричі думала перед тим, щоб с кимось іще обговорювати свої вподобання.

- Ходімо трішки погуляємо, братцю? Раз вже ми опинилися тут, давай роздивимось, - Дженна подивилася на Алекса і про всяк випадок зробила очі кота зі Шрека. Ну, раптом, Алекс її бачить, то не зможе відмовити.

- Тоді звідси замовимо таксі, - поставив він свою умову.

- Домовились, - Дженна закинула шкільний рюкзак за спину і майже не кульгаючи рушила від школи по головній вулиці Рінкону до центру.

Наступне дивне, що побачила Дженна було сусідство церков із салонами краси, масажними кабінетами та перукарнями. Вони стояли на центральній Коламбія Стріт одне за одним. Було таке відчуття, що люди тут займались тим, що фарбували нігті та волосся, проходили омолоджувальні процедури, а потім йшли просити за це вибачення до церкви.

- Ти не проти перекусити? – спитав Алекс, відволікаючи її від думок, - Раз вже ми тут, давай зайдемо в одне смачне містечко?

Дженна не встигла відповісти, бо завібрував мобільний.

Дзвонив тато, який нарешті побачив її пропущений виклик і повідомлення.

- Тато питає, чи не потрібно нас забрати з Рінкону, - звернулася вона до Алекса.

- Давай поїмо спочатку, я голодний! Але подякуй татові за пропозицію, - Алекс нахилився так близько до вуха Дженни, щоб сказати їй це, що вона відчула його дихання на своїй шкірі. На руках одразу маленькі волосинки піднялися дибки і побігли мурашки. Серце шалено заколотилося і застрибало у грудях.

- Дякую, тату, але Джеймс пропонує тут спочатку перекусити. Ми замовимо таксі.

Вони дійшли до невеликого окремо побудованого ресторанчику «Рилі’з» і зупинилися:

- Ось тут роблять найсмачніші крильця барбекю і стейки! Заходь, мала!

Дженно зайшла всередину, обрала місце за столиком з двома диванами, як у салуні, і зняла рюкзак:

- Тут миленько, - вона роззирнулась по сторонах. Типовий американський сімейний ресторан в невеличких містечках.

- Стривай, зараз ми замовимо фірмовий стейк і ти не зможеш більше так зневажливо казати, що вони просто «миленькі».

До столика підскочила невисока пухленька офіціанточка, прийняла замовлення, не забуваючи строїти Алексові оченятка, і побігла виконувати їхнє замовлення.

А замовив Алекс стільки, як наче не їв три дні.

- Тож, розповідай. Хто він?

- Хто? - не зрозуміла Дженна.

- Той, за ким ти сумуєш, - Алекс посунувся ближче до столу, всім своїм виглядом показуючи, як йому цікаво, - Хлопець з фотографії.

Дженна посміхнулася і вирішила трішки його подражнити:

- Аааа, то ти про Спайка? Так! Мені його дуже не вистачає! Але він скоро приїде!