Частина 6

«Любий Щоденнику,

Минув другий день в цьому дивному, великому та незнайомому домі.

Ми з татком зробили шопінг сьогодні, це трохи відволікло мене від постійних думок про Алекса та про те, що могло з ним трапитись.

Вочевидь, він мене не пам’ятає.

Але що дивно – він кожен раз питає в мене, - хто я? Можливо, у нього проблеми із запам’ятовуванням, як у рибки Дорі?  

Це просто дивно. Я впевнена, що я не така непримітна, як він намагається мені показати. Навіть, якщо я коротунка і фігура в мене не як у Кім Кардашьян. Або, принаймні, Сари.»

Дженна лежала на своєму ліжку і думала, що б іще написати, щоб не забути:

«Завтра мій перший день у «Хілтон Хід». Я в передчутті чогось дуже особливого. Не дивлячись на ці дивні стосунки із Алексом, - я не хочу сприймати його, як майбутнього брата, і ти, Щоденник, знаєш, чому. Так от, не дивлячись на це, гадаю, що це будуть цікаві півроку з цікавими людьми і нова сторінка мого життя.

Хочу поговорити з Ліндою і не можу з нею зустрітися. Ти не уявляєш, як складно в цьому величезному будинку членам одної родини просто зібратися разом.

Я й досі не знаю, що відбулося два роки тому, і це мене вбиває…»

Дженна відключилась миттєво, щойно дописала останнє слово обіймаючи свій товстий блакитний записник із кучею закладок, поміток і вкладених кольорових листиків на липучках.

Вона ще хотіла розповісти своєму щоденнику, як щойно зганьбилася в кімнаті Алекса, але її вже зморило.

На ранок Дженна прокинулася раніше будильника. Ще на військовій базі просинатися рано ввійшло у звичку і було для неї нескладно.  

Довго і зосереджено стояла під теплим душем у власній ванній кімнаті, зробила маску для волосся, укладку, ретельно наклала спокійний не яскравий макіяж а-ля «відсутність макіяжу».

Вдягла новий симпатичний костюм, який купили вчора із батьком в бутіку Guess із світло сірого жакету та короткої спідниці, подумала, що дуже схожа на «майже леді» Дженну, яку з неї наполегливо ліпила бабуся Амелія, і додала до цього образу високі яскраві жовті панчохи та чорні кеди на товстій білій підошві.

Оглянула себе з усіх боків у велике дзеркало в гардеробній.

В будинку було дуже тихо.

Це було так незвично, бо коли вона збиралася до школи в Бостоні, а тітонька Селія збиралася одночасно з нею на роботу, бабуся Амелія бігала між ними двома і намагалася нагодувати обох сніданком, то в домі стояв такий ґвалт, наче там тренувались морські котики на полігоні.

Дженна спустилася сходами у вітальню, де зіштовхнулася із Бонні, що діловито оглядала кімнати на предмет прибирання і попутно роздавала накази Хосе, який доглядав за прибудинковою територією та басейном та відповідав за дрібний ремонт в домі. Були ще два подружжя, які доглядали за всією рештою маєтку, який належало тримати у порядку, як пам’ятку архітектури міста Саванна, але вони не жили в домі. Проте, Бонні та Хосе жили в домі постійно в крилі, де були кабінет, бібліотека, мала вітальня та дві кімнати для слуг.

Оте відчуття, коли живеш в будинку, де є окремі кімнати для слуг, постійно зводило Дженну з розуму.

- Доброго ранку, міс Дженно, - Бонні повернулася до неї обличчям, кинула всі розмови, які вела з Хосе і зосередилася тільки на тому, що забажає майбутня юна господарка.

Звісно, ієрархія в будинку існувала. Дженна вже стала однією з частинок сходинки цієї ієрархії.

Лінда буда беззаперечною королевою. Це не обговорювалось.

І до приїзду полковника Макалістера і Дженни, наступним у цій ієрархії був Джеймс.

Але Дженна чула, як Лінда чітко поставила майбутнього чоловіка в будинку так, що прислуга ходила перед ним навшпиньках.

Тобто тепер, Лінда була першою, татко – другим, Алекса можна було прирівняти до наслідного принця, а Дженну до молодшої королівської доньки.

Ці думки трохи повеселили Дженну.

Вона ніколи не була балуваною дитиною, бо зростала на військовій базі, а ієрархія в армії – то наріжний камінь дисципліни.

Тобто Дженна гарно розуміла, хто є хто у домі, але не поспішала ставитись до слуг, як до слуг. Їй було простіше спробувати потоваришувати із Бонні та Хосе. Із них можна було видавити тони корисної інформації про Алекса, отримати в їхній особі союзників та скористатися такою дружбою ще тисячею можливих способів, як вчив великий Сунь Цзи в «Мистецтві Війни».

- Доброго ранку, Бонні, Хосе, - вона посміхнулась їм обом так чарівно, як тільки вміла, - В будинку так тихо, де всі?

Бонні також посміхнулась у відповідь:

- Місіс Кінгслі зранку полетіла в Чарльстон у термінових справах і повернеться не раніше вечора п’ятниці. Ваш батько в кабінеті. А Джеймс вже вирушив з міс Сарою у школу.

- А я? – розгублено запитала Дженна, навіть не одразу зрозумівши, що Лінди не буде ще мінімум два дні і вона не зможе розпитати про Алекса.

- Вас сьогодні відвозе батько особисто. О десятій у нього призначена зустріч із деканом вашого потоку.

Відповідь Бонні дещо прояснила для Дженни, але чому батько вчора їй не сказав, що вони поїдуть разом? І чому вона не дочекалася вчора Лінди? Тепер до п’ятничного вечора вона буде вимушена помирати від цікавості.

- Я б хотіла поснідати. Тато вже поїв?

- Ні, містер Макалістер ще не снідав і просив вас зайти в кабінет, коли ви спуститесь.

Дженна подякувала Бонні і рушила до батька. Двічі сплутала повороти у коридорі, раз зайшла до гостьової вбиральні, а ще раз – до невеликої кімнати, схожої на сигарну? Отже, хвилин за десять, вона нарешті відшукала батька в цьому величезному будинку.

Він з кимось розмовляв по відео зв’язку і покликав Дженну рукою, щойно вона відчинила двері кабінету.

Дженна підійшла і її обличчя одразу засяяло.

На неї через Zoom дивився усміхнений капрал Спайк:

- Мій любий горобчику, як ти, моя красунє?

- Капрал Спайк! Я така рада тебе бачити! Я так скучила! Я б віддала все на світі, щоб тебе обійняти!