Частина 4

- Алекс! Ти мене розчаровуєш! Коли ми з тобою останній раз спали, я думав, ти розумна! – засміявся Алекс, вдивляючись в Дженну, - НУ!! Ну!!  Давай!! Думай!!!

- КОЛИ це ви з нею СПАЛИ!!!!???? – вигукнув Макс.

- Що значить, ТИ ДУМАВ, ЩО Я РОЗУМНА? А ЗАРАЗ ЩО? – вигукнула Дженна.

Вони розсміялися та кинулися обійматися, перекрикуючи один одного:

«Звідки ви тут????»

«Як ти тут опинилась????»

«Я такий радий тебе бачити!!!!»

«І я рада!!!!»

Алекс відступив на крок назад:

- Отже, ти вчишся в «Брайтон Хай»? Я вірно зрозумів?

- Як ти дізнався? – здивувалася Дженна

Алекс скосив очі на її рюкзак, на якому висів брелок школи. Дженна прослідила його погляд:

- Ааааааа, ну так, я із «Брайтон Хай», ти правий, так і є!

За оце «ти правий, так і є», Дженна сама себе готова була прибити, бо це зараз сказали в ній бабусі і всі їх уявлення про те, як дівчина повинна спілкуватися з хлопцями! От капрал Спайк ніколи б такої рожевої фігні не сказав би!

Алекс здивовано вигнув свою ідеальну чорну брів:

- Бурдж Халіфа, це справді ти? Тебе вкусив Бостон? Ти стала така ж чопорна, як Бостонське чаювання! Як ти взагалі в тут опинилася????

- Я тут живу! А ви обоє? Що ВИ тут робите, 33 Нещастя???

- Блін! Ну, Алекс! Ну склади два плюс два! Брайтоновські «Рідделли» сьогодні грають з «Дельфінами»! – завівся Макс, - МИ, - він указав спочатку на себе, потім на Алекса, - граємо в ФУТБОЛ ( він так це і сказав з усіх великих літер з придиханням), - Алекс – капітан шкільної команди! Я – її нападник! Ти що взагалі не в темі, хто суперники вашої шкільної команди??

- Ну… - Дженна замислилась, де була вона і де футбол, - Та, наче, ні. Здається ні, не в темі! Тобто, Ви з «Дельфінів»? Ну, в смислі, з тих, з яких НАШІ «Рідделли» сьогодні зроблять сашімі???   

- Що? Що вони з нас зроблять? – перепитав Макс, трохи червоніючи і вдихаючи повітря якось, наче, нервово

- Що ти сказала? – спокійно перепитав Алекс, - ТВОЇ ДОВБАНІ «РІДДЕЛЛИ» з МОЇХ «Дельфінів» збираються зробити ЩО????

- Ні, ну я не те хотіла сказати! – поспіхом відмовилась Дженна від тої дурні, що ляпнула.

- ТА НІ! – рикнув Макс, - ТИ, - він поцілив в Дженну пальцем, - ТИ підеш на стадіон і БУДЕШ ДИВИТИСЬ, ЯК  МИ (!!!) РВЕМО ВАШИХ ДОВБАНИХ «РІДДЕЛЛІВ» на стейки! АЛЕКСЕ! ТИ ЛЮБИШ ТИГРЯЧІ СТЕЙКИ????

- О ТАК БРО!!! – радо озвався Алекс

- Думаю, не варто, - спробувала Дженна включити «леді».

- САМЕ ТАК І БУДЕ! – спокійно просичав Алекс, - АЛЕ…, - він наблизив обличчя до Дженни, - якщо ти будеш сперечатися, то НЕ ПРОСТО ПІДЕШ на стадіон, Бурдж Халіфа, а будеш «вболівати» на НАШИХ трибунах.  

- Чекайте, чекайте! Хлопці! Я взагалі не збиралася йти за когось там вболівати! Ну от правда! Я не фанатка! Футбол – то не моє! Ну і все таке!

- Це вже не роляє, - вони обоє підхопили Дженну з двох боків з паркової лавки під руки, - От тільки спробуй сьогодні сказати, що ти будеш за якихось там довбаних «РІДДЕЛЛІВ» вболівати, я тебе сам придушу! – прошипів Алекс.

За двадцять хвилин так і сталося. 

Одразу після входу на стадіон до Алекса та Макса підбігла якась дівчина, схоже хтось із команди підтримки, і хлопці просто передали Дженну, яка вже зовсім розгубилась, з рук у руки своїм менеджерам і тренеру із наказом нікуди її не випускати до кінця гри.

«І ДИВИСЬ МЕНІ, ЩОБ ВОНА ЗА НАС ВБОЛІВАЛА, ЯК ВЕДЕЬСЯ!» - рикнув Макс.

А Алекс кивнув, грізно насупивши брови.

Дівчина, яка зустріла Дженну, посміхнулася і просто повела її, наче якусь полонянку до місць на трибунах, де сиділи прихильники «Дельфінів».

«Ну ок, - подумала Дженна, - Можна примиритися з тим, що її заперли на трибуни вболівальників чужої команди. Врешті решт, кому прийде в голову шукати її, ученицю «Брайтон Хай» на трибунах «Дельфінів»? Вона ж не зірка якась, ну правда? Хто зверне увагу?»

Ці думки Дженну трохи заспокоїли. Може і на краще, що вона опинилася з іншої сторони трибун? Тоді можна буде спокійно насолодитися матчем, подивитись гру і вчорашні макаки з «РІДДЕЛЛІВ» її ніколи не помітять?

Гра розпочалася з трьох голосних сигналів рефері, коли вкинули овальний гостроносий м’яч на-під полем.

«Дельфіни» одразу зі старту перехопили ініціативу, Дженна помітила Макса, який нісся крізь поле, наче торнадо, і у неї всередині, щось, наче вигукнуло: «Дельфіни»! Вперед!»

Вона навіть зжала кулаки і трішки піднялася, щоб повболівати, коли, раптом пригадала, що, наче ж треба вболівати за «РІДДЕЛЛІВ», а вона себе поводить непристойно. І «леді» так поводитись не годиться.

Потім вона помітила поміж граючих Алекса

Господи, він був просто незрівнянний в формі капітана. Високий. Сильний. Спритний. Як блискавка і громовиця на футбольному полі.

Дженна не стала більше себе стримувати! Їй дуже хотілося вболівати за Алекса. Байдуже, що це поле її школи, а він – з іншої команди. Байдуже, що вона у ворожому таборі! Саме тут і зараз їй хотілося, щоби Алекс всіх-всіх здолав.

А що зробив він?

33 Нещастя став посеред стадіону, повернувся в той бік, де були їхні трибуни для вболівальників, зловив очима камеру, що знімала матч з коптеру, і послав Дженні поцілунок у повітря!

В ту ж секунду камери ВСІХ коптерів над полем одразу ж розвернулись в бік Дженни, і з усіх можливих ракурсів показали її на величезному екрані над полем!

Обличчя дівчини замайоріло над стадіоном з усіх боків.

Це ж – СЕНСАЦІЯ! Капітан «Дельфінів» послав «своїй коханій» поцілунок на трибуни.

Коли Дженна зрозуміла, що трапилось, було вже пізно.

Капітан «РІДДЕЛЛІВ», Френк, який також побачив цей «поцілунок», без труда впізнав Дженну, яка вчора втекла від їхнього покарання.

Як і решта команди «РІДДЕЛЛІВ». Вони також її чудово побачили.

Вони якось недружньо розвернулись до трибун вболівальників «Дельфінів», і Дженна майже фізично відчула, як об неї вдаряються злі, обурені погляди з обіцянкою таки надавати по її хилій сраці битками, як припустив би капрал Спайк.