Частина 3

Дженна Александра Макалістер стояла під теплими потоками води і посміхалась. Спогади про пригоди в горах з Алексом підняли її настрій. Вона ніяк не могла забути очі бабусі Амелії зранку, і переляканого сонного Алекса, наче його застукали на чомусь гарячому.

Однак питання залишалося: чому він так дивно поводився тепер? Що це?

Дівчина вирішила скористатися порадою Лінди і трішки ближче поспілкуватися з майбутнім старшим братом та його друзями. І ще вона сподівалася серед цих друзів знайти Макса, який би міг, мабуть, пояснити, що взагалі відбувається?

Звісно, вийти на вечірку до басейну, наче зірка на небосхил, в неї не вийшло б, бо все її «зоряне» вбрання в багажі, який десь в поламаній вантажівці. Але дещо вона з собою прихопила в ручну поклажу у літак, яким вони з татом дісталися з Норфолку до Савани.

Серед повсякденних речей Дженни було багато придбаного на смак бабусі Амелії. Платтячка, спіднички, жакетики, туфельки, панчошки. В цьому всьому вона виглядала наче Мері Джейн (*), що намагається бути схожа на Жаклін Кеннеді. Але місія бабусі Амелії полягала у вихованні леді Дженни, тому доводилося терпіти, поки вона жила в Норфолку.

Але ж зараз вона була НЕ в Норфолку і бабуся Амелія її не могла бачити.

Це – Савана, крихітко!

Нарешті!

Нарешті можна було вдягти на себе те, чого так хотілося самій Дженні – джинси, шорти, комбінезони, - все, до чого вона звикла в Абу-Дабі і що було для неї ЗРУЧНО.

Може і на краще, що багаж загубився? Завтра з батьком вони куплять нові гарні, а головне – молодіжні, -  речі. І обирати їх Дженна буде сама.

Вона вийшла з душа, одним великим м’яким рушником завернула довге біляве волосся, іншим огорнула себе.

Білявкою вона стала також з подачі бабусі. Бо резонанс чорного волосся і яскраво зелених очей визивав в леді Амелії дикі судоми. Зелені очі, які Дженна успадкувала від батька, - бабуся любила. А от волосся, яке дісталося їй від матері – якось не дуже. І Дженна, навіть, не сперечалася. Змінити колір волосся виявилося чудовою ідеєю врешті-решт, воно дуже їй пасувало.

В невеликій валізі знайшлася зручна чиста повсякденна білизна, чорні джинси та дуже симпатичний чорний топік з відкритими плечами, рукавом три чверті і малюнком…

Дженна посміхнулась, побачивши його.

Іронічно. На топіку була сріблястими камінцями зображена Бурдж Халіфа. Треба ж!

Ну ок! Це було схоже на натяк Всесвіту.

Зовсім трішки бі-бішкі лягло на обличчя для рівного тону, два мазки блиску згодились для губ, вії можна було не фарбувати взагалі, вони і так були, наче з реклами Lancôme, навіть краще!

Дженна почула від басейну спокійну неголосну музику і визирнула з вікна. Ну! Звісно ж! По бортику неспішно крокував Макс, з кимось розмовляючи телефоном! Вона одразу впізнала Максову широчезну спину. 

Дівчина спочатку не зрозуміла, що саме їй здалося в ньому дивним, але за хвилину до неї дійшло. Макс весь був вдягнений в синій колір. Синя сорочка. Сині літні брюки. Сині туфлі. Він весь був якийсь синій.

З будинку вийшов Джеймс, він же Алекс, вони потиснули руки, вдарили один одного плечем, - якесь хлопчаче привітання, чи що? – і вдарили кулаком об кулак.

Ну, точно, футбольне командне привітання.

За хвилину з’явилася дівчина. Білявка з довгим волоссям, зібраним у високий хвіст, струнка і трішки вища за саму Дженну, але навіть з другого поверху її кімнати було помітно, що там форми вище талії ТАКІ, що …

Форми для заздрощів, коротше

Дівчина з хвостом перетнула невеликий газон перед будинком, легко підбігла до Алекса з Максом і з розгону застрибнула Алексу на руки, обійнявши його ногами за талію і пристрасно поцілувавши його прямо перед Максом.

Ну, от ти яка, Сара…

Зелена…

Дженна ще раз придивилась. Дівчина дійсно була вдягнена в усе зелене. Зелена майка з вирізом, зелені короткі шортики, зелені гольфи, зелені кросівки.

Це якийсь фетиш, чи що?

Слідом за Сарою прибула ще пара: він у ліловому, вона – у рожевому.

Потім прийшов хлопець. Сам. В білому.

Ааааааа!!!

До Дженни дійшло! Це, напевне, була якась тематична вечірка. Бо у іншому випадку, вони всі разом десь загубили свої дахи.

Прикро. Вона могла б вписатися без проблем в їхню компанію, якби у неї на топіку не було стразиків. Її колір був би чорним.

Ну та ладно. Приходилось грати з тим, що є.

Дженна кілька разів вдихнула, видихнула. Заспокоїлась. І, як заповідала бабуся Амелія, не поспішаючи вийшла з кімнати ходою «королева Елізабет».

Але…

Десь за кілька кроків до виходу на терасу, що вела до басейну, Дженна, як налякане курча, бігом розвернулась і змінила траєкторію руху майже на протилежну.

Татко і Лінда щось обговорювали за великим обіднім столом у їдальні. Біля них стояла Бонні, помічниця Лінди у хатніх справах. Вони не казали поміж собою – «прислуга», - це було непристойно. А от хатня помічниця самої Лінди Кінгслі, - звучало майже гордо.

Дівчина ввійшла в велику кімнату, яка вікнами виходила на під’їзну алею маєтку, помітила на дорозі ще пару машин, що наближалися. Напевно, ще гості на вечірку.

А раптом, хтось вкраде її чорний колір? І тоді вона, як дурепа буде не одна у чорному?

Від цих думок Дженна чомусь заспокоїлась і посміхнулась. Підійшла ближче до столу і звернулася до Лінди:

- Я вирішила скористатися вашим запрошенням. Спробую потоваришувати тут із кимось.

- Це правильно, сонечко! Потрібно з чогось почати, - заохотила її Лінда, - Ви якось зовсім не перетинаєтесь з Джеймі сьогодні. Але, я дуже сподіваюся, що ви подружитесь до того, як ти підеш до школи. Все-таки, ви маєте про щось розмовляти дві години кожен день, згодна?

Дженна застигла спантеличена. Дві години? Щодня? Коли він її повністю ігнорує? Ну, хіба що, Дженна нарешті дізнається, чому її ігнорують.

- І потім, - продовжувала її майбутня мачуха, - було б також непогано знайти якісь спільні теми з Сарою, бо вона відвозить Джеймса.