Частина 2

Дженна виринула зі своїх спогадів, почувши стук у двері.

На порозі кімнати з’явився тато, вдягнений в поло та сині джинси. Це було так незвично, - бачити тата без військової форми. Наче від нього відпала частинка його самого і десь загубилась. І коли ця частинка відпала, він скинув багаторічний товстий панцир і став таким рідним, домашнім і м’яким по відношенню до неї, до Дженни.

- Дозвольте, Генерале Алексе?

- Так, татусю, звісно, проходь, - Дженна відступила від дверей вглиб кімнати і впустила полковника у відставці, бувшого заступника командуючого військової бази США, Деніела Макалістера в свою кімнату.    

Її батько був вродливим і харизматичним чоловіком майже п’ятдесяти років, принциповим і непохитним, але зі спокійним врівноваженим характером. І після уходу мами, якщо вже чесно, його характер став ще більш спокійним та поступливим.

Він був досить високим, міцним, з відмінною військовою виправкою. І навіть, не дивлячись на відставку, все ще носив коротку військову зачіску. Його густе світле волосся вже потроху почало сивіти на скронях, але сивів він також красиво. Він все ще був досить засмаглим після довгого життя в спекотному кліматі Арабських Еміратів, але ця засмага місяць за місяцем ставала все менш помітною. Щоправда, тепер, коли вони переїхали з Норфолку до Савани в штаті Джорджія, він мав всі шанси знову стати смаглявим. Тільки тепер це мав бути ідеально рівний золотистий відтінок засмаги, отриманий на відпочинку, а не чорні до ліктя руки від постійних тренувань під спекотним сонцем із підвернутими рукавами військового однострою. 

Те, що полковник Макалістер став домашнім і таким затишно-м’яким, зовсім не означало, що Дженна дозволила собі залізти на таткову шию. Цього б ніколи не дозволила бабуся Амелія, яка останні два роки наполегливо робила з Дженни леді, хоча це здавалось майже неможливим. Капрал Спайк іноді пер з Дженни в самих несподіваних ситуаціях. Але деякі маленькі витівки тато їй все ж пробачав або, навіть, не звертав уваги.

Він пересік велику кімнату, зацікавлено все роздивляючись і, нарешті, присів на краєчок величезного ліжка:

- Ти чимось засмучена, доню? Мабуть втомилася сьогодні? Довгий був день, еге-ж?

- Так, день був і справді довгий. І так, я трішки розгублена, бо не очікувала тут побачити колоніальний маєток, якщо чесно. Ніколи не уявляла, що Лінда настільки заможна! Це трішки давить на мене…

- Нууууу, хіба ж це привід для смути, люба? Дивись, яку гарну і велику кімнату тобі приготувала Лінда!  І ще – ти ж бачила той неймовірний басейн в саду? Це якесь диво!

Дженна посміхнулась і вже вловила, куди батько хиле. Він хвилювався, аби Дженна прихильно прийняла нову мачуху і новий дім, он воно що! І тому тато намагався продати Дженні не просто нову мачуху, а добру, шалено багату фею з казки, яка виконає будь-яке бажання, якщо з нею товаришувати.

- Тато, не хвилюйся, - дівчина також сіла на ліжко поруч з батьком, - Я дуже хочу, щоб у тебе все вийшло. Лінда мені подобається, правда. Згортай свою рекламну кампанію, я все зрозуміла!

Деніел Макалістер засміявся:

- Моя розумниця! Який же я буваю короткозорий! Ти така вже доросла! Дякую тобі за розуміння, доню! Але ти впевнена, що це справді єдина причина, чому ти така сумна?

- Нууууу, - невизначено протягнула дівчина, - Ще я сумую за тренером Чоном, мені вже не вистачає моїх тренувань.

- Якщо дозволиш, я запитаю у Джеймса, він має знати, чи є в Савані щось подібне до твого минулого тренувального залу.

- У Джеймса... – задумливо повторила Дженна за батьком.

Джеймсом тут називали Алекса. Це ім’я було таким незвичним і незнайомим. Дженна подумки спробувала його на смак:

Джеймс Александер Кінгслі

Тепер вона знала його перше ім’я, друге ім’я і , навіть, прізвище. Хто б міг подумати?

«Наче монарша особа, чорт забирай» - прошамкав невдоволено внутрішній капрал Спайк, і Дженна нарешті посміхнулася:

- Так, тато, гадаю, Джеймс може про таке знати, я можу сама спитати в нього.

- Як він тобі, до речі? Він стане твоїм старшим братом. І ви будете навчатись в одній школі…

Дженна несподівано для себе підхопилась на ноги, трохи різкіше, ніж хотілося б:

- В якому сенсі, в одній школі? Він хіба не в коледжі вже? Йому ж вже майже дев’ятнадцять! Він мав випускатись минулого року!

- Та ні, ти наплутала, він у випускному класі «Хілтон Хід». І ми з Ліндою подумали, що вам буде зручно їздити вдвох. Як тобі ідея? В тебе буде старший брат в новій школі. Він тобі все покаже і з усіма познайомить! От побачиш, люба, це так просто заводити нових друзів, коли тебе прикриває такий хлопець, як Джеймс! Я впевнений, що він шалено популярний! І ти неодмінно також станеш зіркою!

Дженна Александра Макалістер більше вже не слухала.

В голові по колу стрибали короткі думки татовим голосом:

«Ви будете вчитись в одній школі»

«Разом їздити до школи»

«Познайомить з усіма в школі»

Насправді, Дженна в глибині душі сподівалася, що Алекс вчиться десь в Гарварді, або в Стенлі, або де-інде, і після знайомства з новими родичами звалить подалі, раз він обрав шлях ігнорування їхнього знайомства.

«О, Господи, святі херувими!» – простогнав внутрішній капрал Спайк

- Ти чого, Дженна? – Деніел різко підвівся на ноги і встав біля доньки, готовий її підхопити, - Ти раптом так зблідла! Тобі негарно?

Дівчина взяла себе в руки, зціпила зуби і осліплюючи посміхнулась, як заповідала бабуся Амелія:

- Та щось запаморочилось, не звертай уваги. Все нормально! Що там з нашими речами, коли приїде вантаж?

- О! Вибач! Голова моя!  - Деніел хлопнув себе долонею по потилиці, вийшло кумедно, - Я саме йшов тобі сказати. Вантажівка вийшла з ладу на пів дорозі. Речі приїдуть тільки в п’ятницю, мені так сказали. Дуже вибачались. І дали знижку, уявляєш?

- Речі… - спокійно повторила Дженна.