29. Ніка. Коли я була нею

— Я ніколи не зустрічав такої дівчини, як ти, — казав мені Юрій. — Ти ніби читаєш мої думки!

Насправді тут не було ніякої фантастики, просто я занадто добре його знала. Знала всі його інтереси, уподобання. рутини і ритули ( яких він мав багато). Знала, що він любить, і радувала його цим. Знала, що він ненавидить, і всіляко уникала цього. Я стала для нього ідеалом жінки. І здається, він закохався в мене. 

А я? Хтозна… Іноді мені здавалося, що я кохаю його. А іноді я прокидалася в холодному поті, бо уві сні безкінечно падала і падала в темну глибину, а скло різало мені обличчя і впивалося в очі…

Мабуть, я мазохістка, або у мене поведінка жертви. Інакше не пояснищ те, що я погодилася знову вийти за Юрія заміж. Я подумала, що він змінився, став іншою людиною. Раніше я догоджала йому, але він не кохав мене, тож усе в мені його дратувало. А тепер усе по-іншому. Тепер я стала іншою, і він теж. Мені хотілося дати нам ще один шанс…

***

 — Ніко, вставай, — я прокинулася в день нашого весілля від того, що Юрій торкнувся мого плеча, а потім легенько потряс його. — Ти погано випрала мою улюблену сорочку, на ній прямо біля комірця пляма!

 — Вибач, — я сіла на ліжку і закліпала очима, бо мені на мить здалося, що все це мені приснилося, усі мої пригоди, моє перетворення… А насправді я та сама некрасива і некохана Віра, яка все і завжди робила не так, як хотілося її чоловіку.  — Я виперу її завтра, добре? Сьогодні ж у нас весілля…

 — А що я одягну? — запитав він з досадою.

 — У тебе в шафі зо два десятки білих сорочок, візьми будь-яку. А цю я завтра оброблю плямовивідником, і вона буде як новенька…

 Він перебив мене:

 — Ти не повинна сперечатися зі мною! Це моя улюблена сорочка, і я хочу одягнути на весілля саме її! Вставай і зроби щось із цією плямою!

Я відчула, як моє серце шалено закалато в грудях. Всі ті миті, коли він раніше ображав мене, в одну мить пронеслися перед очима. 

 — Ні, я не буду нічого з нею робити зараз, —  сказала я. — В мене святковий манікюр. Мені зараз треба зробити зачіску. Я хочу бути гарною нареченою. Для тебе, — додала я, дивлячись у його очі, що стади темно-сірого кольору, як грозова хмара, з якої от-от вдарить блискавка. 

 — Для мене, — повторив він, розтягуючи кожне слово.  — Для мене ти маєш робити все, як я скажу! І не сперечатися! Он Віра ніколи зі мною не сперечалася! Вона була ідеальна!

Мені перехопило подих від образи. На очі навернулися сльози. Долоні стиснулися в кулаки, аж нігті боляче впилися в шкіру.

 — Чому ж ти ніколи не казав мені цього? — мій голос тремтів, але я дивилася йому в очі. — Не казав, коли я була Вірою?

,