25. Остання пляшка віскі

Я призначила все на п’ятницю. Якщо пощастить, то в суботу й неділю його ніхто не розшукуватиме. Вечір п’ятниці — ідеальний спосіб померти для самотнього чоловіка. 

Я приготувала інші ліки, не такі, як дала Магді. Зрештою, вона всього лиш дурна курка. Хоча, якби він її не прогнав… Певно, витуривши її, він урятував їй життя. Бо зазвичай пили вони удвох. 

Це був препарат, який використовувався для лікування хвороб серця. От тільки в інструкції до нього стояла категорична засторога — при лікуванні не перевищувати дози і не вживати спиртного. Бо інакше серце могло зупинитися. 

Сорокарічний чоловік, у якого напружена, нервова робота, від якого пішла дружина, а надокучливу коханку він прогнав сам… Якщо колись із ним трапиться інфаркт, ніхто не буде проводити ретельну токсикологічну експертизу. Може, зроблять для проформи загальні аналізи, але вони цей препарат не розпізнають. А якщо якісь залишки й помітять, то… В людини було хворе серце, людина приймала ліки, людина померла від інфаркту. Елементарно, Ватсоне…

Я знала, що він прийде з роботи без настрою, і наступного дня у смітнику опиниться пляшка з-під віскі. Сьогодні в барі залишалася лише одна пляшка, трохи почата. І саме в неї я додала той препарат, беручи її в рукавичках. Спершу думала після цього ще її витерти, але потім не стала. Ретельно витерта пляшка могла викликати підозри. Хай Юра наставить своїх відбитків, і все буде тіп-топ.

Навівши в будинку ідеальний порядок, я вже мала йти. Завтра і післязавтра у мене вихідні. А в понеділок я приїду і знайду його. Було б добре взяти з собою якогось свідка. Бажано когось із місцевих… Може, двері не будуть відчинятися? І я попрошу сусіда допомогти…

Можливий ще такий варіант — його знайде хтось інший. Той самий сусід, чи якийсь надокучливий клієнт, чи кур’єр, що привезе документи… Тоді мені буде ще краще. Не доведеться бачити його… у такому вигляді. Поліція мене не знайде, бо я залишила неправдиву адресу. 

Потім найму адвоката і з його допомогою отримаю спадщину. Продам усе. Я не житиму в будинку, де помре Юрій. Не хочу, щоб його привид визирав із дзеркал і кликав мене серед ночі на ім’я. Ні, я хочу спокійно жити разом зі Стасом десь на сонячних островах. І грошей, які я отримаю від продажу усього нашого з Зотовим майна, вистачить на безбідне життя. 

Я  поставила на журнальний столик чистий келих, застелила білу серветку, виклала у скляну вазу фрукти — виноград, хурму, мандарини. Я б хотіла щось йому написати на прощання. Щось таке, щоб він замислився перед смертю. Щоб відчув провину перед Вірою…

Але так я могла його насторожити. Не можна ризикувати. Не можна змінювати щоденний ритуал. Він має випити те віскі й лягти спати. І не прокинутися…

Я одягла пальто, вимкнула світло в кімнатах, залишивши його горіти лише в передпокої. Юрій просив мене залишати світло в передпокої, коли я йду. Казав, що йому некомфортно повертатися у темний будинок. І я залишала. 

Замкнула двері, тепер я мала ключ. Подумала, що може мені, коли… Ну, коли все закінчиться, не об’являтися як спадкоємиця? Просто відімкнути двері, забрати все цінне… Але це надто ризиковано. Я не хотіла ризикувати, та й безглуздо це — грабувати власний будинок. Ні, я заберу його чесно, за своїм правом…

Коли я вже повернулася, щоб іти до хвіртки, він стояв переді мною. Не почула, як він підійшов. Чула звук двигуна авто, але ворота не відчинятися. Тож я подумала, що то хтось із сусідів проїхав вулицею. А виходить, Зотов залишив машину за воротами і тихо прокрався сюди, щоб я не чула… З якою метою? 

Мені раптом стало страшно. А раптом він здогадався про все? Він ніколи не був тупим. Якщо я видала себе тією дурною кавою, чи чим завгодно іще? Він знає, що я його дружина. І тепер позбудеться мене назавжди. Не прорахується, як минулого разу…

Він стояв і дивився на мене, його очі блищали у світлі ліхтаря перед ґанком. А я дивилася на нього. Зараз я думала лише про одне — він уб’є мене, вивезе кудись, недаремно машина стоїть напоготові біля воріт… Потім повернеться, вип’є отруєне віскі і засне вічним сном. 

Прямо як у кіно — подумала я. Та такого і в кіно не придумають! Життя — набагато кращий сценарист…