Розділ 30

Аделіна

Наступного дня побути наодинці з собою мені так і не вдалося — ще зранку приїхали батьки. Прокинувшись раніше, я швидко зібралася й поїхала назустріч. Побачивши їх, відчула таке тепло, яке давно не відчувала: справжнє відчуття дому, сім’ї, людей, які люблять безумовно. Я шкодувала лише про одне — що так довго не наважувалася зробити цей крок, що так пізно переступила власну гордість, аби знову бути поруч із ними.

У квартирі ми поснідали, поговорили про різне. Тато незабаром пішов трохи відпочити, а мама, як завжди невгамовна, взялася щось готувати — мовляв, я зовсім схудла. Вона не змінилася: така ж енергійна, невтомна, немов у ній ніколи не закінчуються сили.

Ближче до обіду ми вирушили прогулятися містом. День проминув легко й швидко, сповнений простого щастя — жартів, розмов і тихого відчуття, що ми знову разом. А закінчився він теплими посиденьками на кухні, коли слова текли самі собою, а теми змінювали одна одну.

Вони виїхали ще до того, як я мала йти на роботу. Я хотіла, аби залишилися довше, але мама настояла: її чекали на роботі, де потрібно було терміново замінити напарницю. Тож так само раптово, як і приїхали, вони з татом поїхали назад.

Я ж, залишившись у порожній квартирі, відчула тиху вдячність і легкість. Зібралася й вирушила на роботу, несучи в серці їхнє тепло.

Ближче до обіду задзвонив телефон. На екрані засвітилася знайоме ім’я — Влад. Серце трохи здригнулося від несподіванки, але водночас відчувалася тепла легкість: його ім’я завжди викликало у мене посмішку, навіть у тих хвилинах, коли думки кудись заглиблювалися в минуле. Не вагаючись, я підняла слухавку.

— Привіт, люба. Я писав тобі вчора, та так і не отримав відповіді. У тебе все добре? — трохи схвильовано запитав він. Його голос, трохи напружений, одразу підкреслив, що йому не байдуже.

— Привіт. Так, вибач, усе в порядку. Учора приїздили батьки, тож я цілий день провела з ними і пропустила твоє повідомлення. Тепер каюся за свій вчинок, — промовила я, намагаючись, щоб усмішка і легкість у голосі переконливо передали щирість. В душі ж піднімалося тепло від того, що він хвилюється.

— Що ж, тоді в якості вибачення чекаю тебе сьогодні на вечерю. Я забронював столик у дуже крутому місці. Впевнений, тобі сподобається, — продовжив Влад, і навіть у словах відчувався легкий флірт, який змусив серце битися швидше.

Я відчула, як по шкірі пробігло маленьке хвилювання, змішане з приємною інтригою.

— Виходить, у мене немає можливості відмовитися? — запитала я, намагаючись підбадьорити себе легким жартом.

— А ти б хотіла? — відрізав Влад, і у голосі прозирала цікавість, майже виклик.

— У жодному разі, — відповіла я в тон йому, відчуваючи легкий трепет у грудях. Між нами промайнув невидимий флірт, який додав легкості й тепла всьому дню.

— Тоді не засиджуйся на роботі. Я заїду за тобою о восьмій, — додав Влад, і в його словах відчувалася рішучість.

— Гаразд, — навіть не задумуючись, відповіла я. Усвідомлюючи, що життя змінюється, новий етап уже розпочався, і я вирішила дозволити собі щастя — пускати ближче тих людей, які дійсно цінують мене і моє життя.

Дослухавшись до слів Влада, я не стала затримуватися на роботі. Навпаки, вирішила піти трохи раніше, щоб мати час підготуватися до вечері. В голові крутилися думки, але я намагалася не дозволяти їм псувати настрій — сьогоднішній вечір мав стати іншим, і я була налаштована на це.

Прийнявши душ, вирушила до гардероба обирати вбрання. Мої пальці пробіглися по тканинах, зупинилися на бордовій сукні на одне плече — довгій, елегантній, яка ідеально облягала силует. До неї підібрала підбори того ж кольору, їх елегантна висота додавала мені впевненості.

Волосся заколола в акуратний пучок, кілька пасом м’яко обрамляли обличчя. Вечірній макіяж — трохи підкреслені очі, легкий відтінок на губах — і я, нарешті, побачила у дзеркалі не просто себе, а красиву і навіть щасливу жінку.

Не можу сказати, що тінь вчорашнього дня зникла повністю. Думки про події вечора, про слова і вчинки, все ще періодично спливали у голові. Але цього разу я стримувала їх, відганяла, не дозволяючи зіпсувати настрій і спокій. Сьогоднішній вечір був для мене — і я збиралася прожити його так, щоб відчути легкість і радість, які давно не відчувала.

Я глибоко вдихнула, дивлячись на своє відображення, і відчула хвилю очікування, змішану з приємним хвилюванням: сьогодні я дозволю собі бути щасливою.

Коли на годиннику засвітився потрібний час, телефон задзвонив. Я підняла слухавку і почула лише коротке, але тепло наповнене повідомлення: «Чекаю на тебе внизу». Усмішка з’явилася на обличчі, а серце трохи прискорило ритм. Взявши сумочку і ще раз глянувши на себе у дзеркало, переконалася, що готова, і спокійно, але з легким хвилюванням вийшла з квартири.

Внизу він уже стояв, витончено одягнений у темно-синій костюм. У руках тримав букет білих півоній, і щось у його позі, у погляді, змусило мене на мить замерти — там було захоплення, ніжність і очікування одночасно. Це змусило мої губи злегка вигнутися у посмішку.

—Вау, ти виглядаєш просто неймовірно, — промовив він, простягаючи мені букет. Його голос був спокійним, але в ньому звучала щира зацікавленість.

—Дуже дякую­, — відповіла я, беручи квіти. Він нахилився і легко поцілував мене в щоку, тепло доторкнувшись губами до моєї шкіри. Момент був коротким, але сповненим ніжності.

Він підійшов до дверцят машини, відкривши їх для мене, і я сіла, відчуваючи легке хвилювання та радість одночасно. Він зайняв місце за кермом, і ми рушили. Вітер ніжно обдував обличчя, а місто повільно пропливало повз вікно.

Приїхавши до ресторану, ми зайняли наш столик біля вікна. Світло вечірніх ліхтарів м’яко падало на скляні келихи, а в інтер’єрі поєднувалися елегантність і затишок: теплі дерев’яні панелі, приглушене світло ламп, живі рослини в горщиках, картини на стінах. Я затамувала подих, оглядаючи простір — таке місце справді створювало атмосферу спокою і одночасно чарівності.