Розділ 24

Я стояла, відчуваючи, як серце шалено б’ється, а холодне нічне повітря різало обличчя. Максим замовк, і на мить його очі втратили звичну злість і самовпевненість. Але замість вибачень він просто стиснув кулаки й мовчки дивився на мене, наче очікуючи наступного руху.

Небажаючи більше продовжувати цієї розмови, я різко розвернулася, щоб піти до будинку. І саме в цей момент мій погляд зустрівся з Назаровим — він стояв біля дверей, уважно спостерігаючи за мною. На мить я завмерла, не знаючи, як реагувати. Серце калатало так, ніби щойно мене застали на гарячому.

— Все гаразд? — тихо спитав Назар, як тільки я підійшла до нього, поклавши мені руку на плече. Його голос був сповнений турботи, а в очах читалося щире занепокоєння. Здавалося, він відчув усю мою напругу.
— Я почув крики… тому прийшов сюди. Що у вас сталося? — додав він, легенько нахиливши голову набік. Його обличчя виражало нерозуміння, і я зрозуміла, що він, мабуть, лише почув останні слова і не встиг розібратися, в чому справа.

—Все нормально, не хвилюйся, — вимовила я, намагаючись надати своєму голосу максимальної впевненості. Але навіть я сама почула, як фальшиво прозвучали мої слова.
Назар продовжував дивитися на мене, немов намагаючись зчитати правду з мого обличчя. Його тепла рука ще кілька секунд залишалася на моєму плечі, ніби даючи зрозуміти, що він поруч, якщо мені знадобиться підтримка. Та питати далі він не став — лише злегка зітхнув і кивнув.

— Добре, тоді можемо повертатися, — нарешті сказав він, і ця фраза прозвучала радше як пропозиція, ніж як рішення.

Ми разом зайшли на терасу. Всі вже встигли повернутися на свої місця — сміх, легкі жарти й жваві розмови знову наповнили простір, немов нічого й не сталося. Та попри цю безтурботну атмосферу, я відчувала, що в мені й далі гуло те, що щойно відбулося. Я намагалася тримати обличчя спокійним, але десь глибоко всередині все ще вирувала буря.

У цей момент я помітила, що Макс теж повернувся. Його настрій був не кращий за мій. Катерина кидала зацікавлені погляди, то на мене, то на чоловіка, явно щось підозрюючи, але мені було байдуже.

— Любий, Ольга принесла солодощі, давай покладу тобі трохи, — надто дотошним голосом промовила Катерина до Макса.

— Не потрібно, — відповів він сухо, ледве піднявши погляд.

— Тут є медовик, ти ж його любиш. Давай, все-таки покладу, — наполягала вона, намагаючись розрядити атмосферу.

— Я сказав, не треба, — ще різкіше проронив він, і його слова прозвучали як холодний удар.

— Гаразд, коханий, тоді пізніше, — промовила вона, намагаючись зберегти спокій, і поцілувала його в щоку. Її посмішка виглядала примусово-лагідною, і від цього мене ледь не знудило й стало противно одночасно.

Я відчула, як всередині все знову стискається. Хоч за столом лунали сміх і розмови, напруга від присутності Макса та Катерини різала повітря тонкою невидимою лінією. Назар, намагаючись підняти мені настрій, налив ще один келих вина. Я всміхнулася і подякувала йому, і це коротке тепло від підтримки трохи розтопило внутрішню напругу.

Але Катерина не залишила це без уваги. Вона знову звернулася до нас своїм надто милим, штучним голосочком:

— Я так поспостерігала за вами… Ви напевно пара, так? Адже всі тут сім’ями, то ви, мабуть, теж разом.

— Ні, ми просто друзі, — відповів Назар, тримаючи спокій у голосі.

— Ой, вибачте, помилилася… Аделіно, можливо, у тебе є чоловік або діти? — продовжила вона, явно намагаючись розпитати особисте.

— Ні, я не одружена, і дітей теж немає, — відповіла я спокійно, намагаючись приховати будь-яку емоцію.

— О, дуже шкода… Сім’я ж це так прекрасно: мати люблячого партнера поруч, а згодом і кілька дітей. Я впевнена, тебе це ще чекає в майбутньому. Бажаю тобі цього, — промовила вона, намагаючись виглядати щиро, але в її погляді я вловила ледь помітну цікавість чи навіть натяк змагальності.

— Так, неодмінно, — відповіла я сухо й повернулася в іншу сторону, показуючи своє небажання продовжувати розмову.

Вона це зрозуміла, тож переключилася на Назара, почала задавати йому схожі питання, час від часу кидала погляд у мою сторону, намагаючись втягнути мене у розмову. Мені дісталося кілька фраз, але я неохоче відповідала, зосереджуючись на келиху вина і легкому шумі вечора, щоб не дозволити їй контролювати мій настрій. Та вона знову звернулася до мене:

— Адочко, ти не могла б показати мені, де вбиральня? — її тон був надто милим, але мені це лише різало слух, адже я дозволяла себе так називати лише близьким людям.

— Аделіна, звертайся до мене саме так, — холодно відповіла я. — Вбиральня на першому поверсі, знайти її нескладно.

— О, невже тобі важко провести мене? — продовжувала вона, не даючи відсахнутися.

Щоб не створювати конфлікт і не псувати атмосферу свята, я зітхнула і погодилася. Підійнялася разом з нею та повела до будинку.

Майже дійшовши до дверей, вона почала говорити, і я навіть не здивувалася — просто так Катерина б не просила піти з нею.

— Ти сьогодні, здається, не надто в гарному настрої, — промовила вона. — Я хотіла більше поспілкуватися з тобою, познайомитися ближче з оточенням та друзями мого чоловіка в цьому місті. Ви ж уже знайомі, так?

— Так, знайомі. І так, ти права, мій настрій сьогодні не найкращий, — відповіла я спокійно. — Якщо я була занадто грубою, не бери це близько до серця.

— О, розумію, — посміхнулася вона. — У мене теж зараз гормони шаленіють, настрій постійно змінюється… але що зробиш, вагітність вона така.

Моє серце завмерло.

— Ти вагітна? — вимовила я, ледве стримуючи здивування.

— Так, — підтвердила вона, неначе це було найприродніше у світі. — Термін ще маленький, тож зараз не видно. Але добре, що у мене є коханий чоловік, який мене підтримує і дуже любить. Незважаючи на гормони й перепади настрою.

Я повторила слова про любов, щоб перевірити:

— Люблячий чоловік… —  мої очі звузилися від очікування на її відповідь. Я добре знала, що зовсім нещодавно Максим вимагав розлучення.