Розділ 7

Розплющивши очі, я смикнула рукою, щоб торкнутися гулі на голові. Та нічого не вийшло, адже тільки зараз я відчула, що мої руки зв'язані мотузкою. Це погано.
   Стримуючи стогін від болю, я спробувала роздивитися приміщення, у якому знаходилася. Тут було досить темно, тільки факел у чиїсь руці освітлював невелике приміщення.
– Навіщо? – лише пробурмотіла я, підвівши голову і спробувавши розгледіти обличчя людей переді мною.
   Одна з фігур розвернулася і підійшла ближче. Вже невдовзі я почула жіночий голос.
– Ти не зрозумієш, люба, – мовила Мія, схилившись до мене і торкнувшись пасма мого волосся. – Мені шкода тебе. Дуже, правда. Тобі не треба було лізти у все це. Нам доведеться тебе вбити, пробач.
   Я насупилася і відсахнулася від її руки. А потім подивилася і на помічника Мії, яким виявився наш хоробрий лісничий. Лаурін мовчки дивився на мене у відповідь, після чого я згадала дещо.
– Ваш ніж. Ніж з головою вовка.., – сказала я і підсумувала: – Це ви напали на Марко. 
– Цей хлопець був надто допитливим. Ходив там, де не треба було, – спокійно відповіла Мія, після чого вони стали поливати усе навкруги якоюсь рідиною.
   Відчувши сильний запах алкоголю, мене охопив страх. Чудово. Схоже, мене дійсно спалять у Вало.
– Ви ненавидили Емму, – продовжила я, щоб відволікти її. – Вона не була вашою рідною донькою. Але я не розумію, чому ви так…
– Вона була донькою моєї сестри, – твердо відповіла жінка і я відчула злість у її голосі. – Ти не уявляєш собі, як складно мені було. Як складно було відмовитися від усього і стати лише заміною сестри.
   Я дивилася на цю божевільну, намагаючись непомітно звільнити руки. 
– Це все через гроші? Спадок? – запитала я і фиркнула. – Знаєте, міс Маєр, ви – справжній монстр.
– Ні, Нарін. Монстра вже вбито, – відповіла вона і подивилася на мене, трохи посміхнувшись. – Люди у Вало надто довірливі. Вони вірять у казки, легенди… Вірять у все. Я впевнена, що всі вважають Габріеля вбивцею Емми. Ніби це він був Перевертнем. 
– А тепер усі повірять і в те, що ти спалила себе у сараї серед поля, – додав Лаурін, знизавши плечима. – Люди самостійно складуть історію з цього. Можливо, вони подумають, що і ти була причетною.
– Це вже не важливо, – відмахнулася Мія. – У будь–якому разі ми вже будемо далеко звідси. Тому передавай мої вітання Еммі й Габріелю десь там.
– А чому ви впевнені, що я єдина знаю правду? – запитала я, хитро посміхнувшись. – Щоденник Емми я отримала від Крістіана. Не боїтесь, що він також його читав? Із записів нескладно здогадатися, що ви були ще тим стервом, Міє.
   Жінка мовчала, схоже, роздумуючи над моїми словами. Це дало мені деякий час і вже за декілька секунд я відчула, що мотузка послабла. Але і тепер не стало легше, бо мені ще треба було вибратися звідси, поки все тут не спалахнуло.
– Не слухай її, вона хоче заплутати тебе, – відказав Лаурін. – Міє, ми зробили надто багато, щоб тепер хвилюватися через одного Крістіана.
– Так, ти…
   Зібравши всі останні сили, я спробувала швидко підвестися і ринутися вперед. Але як тільки я встала на ноги, то перед очима все знову попливло. 
   Лісничий був готовий до такого перебігу подій. Тому вже скоро я відчула гострий біль у животі. 
– Дурне дівчисько, – лише мовив Лаурін, поки я затиснула рану долонею.
   Липка темна речовина змазала мої пальці. Голові запаморочило і я підійшла ближче до стіни, спершись на неї.
   За декілька секунд я згадала усе своє життя. Згадала батьків і Рована, Єлену і жителів Вало. І, звичайно, Ліама. Шкода, що я так і не спромоглася сказати йому правду. Усю правду про себе і свої почуття.
– Нам вже час, – сказала Мія і вони з чоловіком рушили до дверей.
   Напевно, у мене почалися марення, бо невдовзі пролунало чиєсь виття. Звіриний рик змусив мене здригнутися і забути про біль.
   Поки Мія також завмерла від страху, Лаурін дістав свого ножа.
– Що це ще за в біса таке? – запитав він і отримав відповідь на своє питання, бо двері вибило велике створіння.
   Воно було вкрите темним хутром, було вищим та більшим за звичайну людину. Я приголомшливо дивилася в його яскраві жовті очі, поки Мія, налякана гарчанням, відступила назад від звіра. Ось той Перевертень, про якого усі розмовляють… Схоже, ми усі загинемо тут. 
   На жаль, сил у мене не лишилося. Я опустилася на підлогу, невдовзі повільно провалюючись у темряву. 

***
– Нарін.
   Я декілька разів почула своє ім'я перш ніж розплющила очі. Біль та втома – ось, що я відчувала. Але потім мені трохи полегшало: біля себе я побачила знайоме обличчя.
– Ти повернувся, – сказала я і спробувала посміхнутися.
   Ліам зітхнув і погладив мою долоню.
– Так. І я дуже розлючений, бо ти повинна була сидіти в таверні і чекати мене, – відказав він, але я знала, що це не так.
   Я бачила його погляд. Він не виглядав злим.
– Що трапилося? – запитала я, поки чоловік підніс до мого рота склянку води.
– Тебе знайшли в полі. Неподалік від сараю, де місцеві зберігають інструменти для роботи там. Кірті підлатав тебе, скоро покращає.
   Ліам відставив склянку, після чого додав:
– Мія і Лаурін будуть покарані. Їх знайшли з тобою, вони налякані й лише визнали свою провину за вбивство Емми і Габріеля. 
– А що з твоєю поїздкою? Ти щось знайшов? – запитала я, щоб скласти усі частини цієї загадки.
– Габріель раніше був одружений з сестрою Мії. У них народилася Емма, але невдовзі її справжня матір померла. Тоді Мію видали заміж за Габріеля і вони переїхали у Вало, де почали усе спочатку. Справа в тому, що… Матір Емми перед смертю написала заповіт. Всі свої статки вона обіцяла доньці, коли та одружиться. 
   Я уважно слухала Ліама, поки він так і тримав мене за руку. Починаючи усе розуміти, я запитала:
– Усі ці статки могли перейти до Габріеля, якби з Еммою щось трапилося? А якби щось трапилося і з Габріелем, то усе отримала би Мія… Це жахливо.
   Чоловік кивнув, після чого додав:
– Мія та Лаурін разом вирішили використати старі перекази про Перевертня. Вони вбили Емму. А потім і Габріеля. 
– І мало не вбили Марко, який бачив щось.
– Але тепер все добре, Нарін. Завдяки тобі Вало знову може спати спокійно.
   Моїх вуст торкнулася посмішка від полегшення. Але потім я згадала, що маю дещо сказати. Хтозна, чи буде потім у мене можливість це зробити.
– Ліаме, я маю тобі дещо…
   Я не встигла договорити, адже вже за декілька секунд мені бракувало повітря. Губи Ліама, що схилився до мене, впевнено накрили мої вуста і я була не в силах відірватися від нього. Відповідаючи на його поцілунок, я спробувала сісти, щоб краще обійняти чоловіка, але той вклав мене на подушку.
– Ні, – прошепотів Ліам і невдовзі лагідно торкнувся губами мого лоба. – Тепер спи. Тобі треба відпочити, Нарін…
– Я хотіла поговорити, це важливо, – тихо відповіла я, відчуваючи, як щоки почервоніли. 
– Ти все ще хочеш поїхати? 
   А от цього питання я намагалась уникати, бо і сама не знала на нього відповідь. Ліам мені, можливо, і подобається, але чи можу я розслабитися і залишитися тут? Я сумніваюся, що місцеві будуть цьому раді. Я жива лише допоки знову не з'явиться якийсь божевільний і не почне щось говорити про магію. Я не хочу втягувати в це такого чудового молодика, як Ліам.
– Вибач, – це все, що я змогла з себе вичавити.
   Той мовчав, після чого лише якось вимушено посміхнувся.
– Не переймайся і відпочивай.
   Ми ще раз поглянули одне на одного, після чого чоловік залишив кімнату.