Розділ 4

***

   З собою в мене було не дуже багато речей. Але згадавши щирість Ліама та його очі, я вибрала найкраще вбрання з того, що мала.

   Сукня чорного кольору з рукавами, розшитими золотими візерунками, пасувала мені якнайкраще. Дивлячись на своє відображення у дзеркалі, я на мить подумала про те, що, можливо, здаюсь зараз привабливою та милою. Чи вважає так само Ліам? Я не знаю. Але я знаю, що мені не можна більше зв'язуватися з чоловіками, а чоловікам — зі мною. Це не призведе ні до чого хорошого.

   Ось так, вирішивши, що не дозволю собі знову занадто загратися в почуття, я залишила кімнату. Відпочинок зараз мені не завадить.

   Як тільки я опинилася в коридорі, то одразу почула музику та голоси з залу таверни. Напевно, свято там у повному розпалі.

— Нарешті, — почулося позаду. — Я вже думав, що ти відмовишся.

— Якби я відмовилася, ти б все одно намагався вмовити мене, так? — запитала я, обернувшись до Ліама.

   Той стояв, склавши руки на грудях і спиною спершись на стіну.

— Можливо, — посміхнувся чоловік, після чого підійшов до мене і простягнув свою долоню. —  Ходімо?

   Відповіддю стала моя простягнута долоня.

— Невже всі повірили у те, що винен сам Габріель? — тихо запитала я, коли ми вийшли в зал, де гості пили не перший келих. — Усі ніби забули про страх. Про смерть Емми.

— Таким чином люди намагаються змити той страх, — пояснив Ліам, поки ми йшли до вільного столу. — Можливо, це здається чимось диким, але… Навіть після дуже страшної та сильної бурі з'являється яскраве сонце та чисте небо. Люди втомилися жити у страху, занепокоєнні. Тому навіть якщо Габріель не винен — вони хочуть вірити у зворотнє.

   Розуміючи сенс його слів, я кивнула. Але все одно я не могла не думати про бездиханне тіло красуні, яке знайшли декілька днів тому.

   Ліам запропонував мені келих вина і я погодилася. Поки люди навколо танцювали від радості, відчуваючи повну свободу, я помітила, що серед них немає багатіїв. Зокрема, мера Вало.

— Вебер не бере участь у таких святкуваннях? Я думала, він завжди є зіркою таких вечорів, — мовила я, відпивши трохи терпкого вина.

— Ні, — відповів Ліам, спостерігаючи за мною, поки його губи розплились в посмішці. — Джоель іноді влаштовує свята у своєму маєтку. У моїй таверні він буває не часто. Але я і не жалкую.

— Хто б сумнівався.

   Розуміючи, що самостійно я навряд чи зможу повеселитися, Ліам стрімко підвівся.

— Досить розмов, — рішуче сказав він, після чого подивився мені в очі. — Хоч на один день забудь про все, Нарін. Будь ласка. Подаруєш мені танець?

   Переді мною знову була велика та тепла чоловіча долоня. 

Відмовитися, допити безкоштовне вино та піти спати? Чи погодитися і отримати додаткові проблеми у вигляді якихось почуттів? Я не надто самовпевнена, але здається, що я подобаюся цьому мрійнику. Схоже, що потім я пожалкую про це…

— Добре, добре, — все одно мовила я і теж підвелася. — Але я погано танцюю.

— Думаєш, що я краще?

   Чоловік взяв мене за руку і по моєму тілу пробіглися мурахи. Можливо, мені подобаються його дотики. 

   Ліам повів мене у натовп і невдовзі ми загубилися у гучній мелодії. Руки чоловіка ковзнули по моїй спині, зупинилися на талії. Я відчувала, що він хоче пригорнути мене ближче до себе, але, мабуть, його виховання цього не дозволило.

— Ти поїдеш одразу після того, як дізнаєшся правду про Маєр? — запитав Ліам, схилившись до мого вуха, щоб я почула його.

   Відчувши його подих на своїй шиї, я ледь втрималась, щоб не здригнутися.

— А що, Ліаме? Я тобі набридла?

   Я гірко посміхнулася, відвівши погляд. Відповідь я знала. 

— Навпаки.

   Як я і очікувала, моє лице знову налилося червоним. 

— А я тобі набрид? Твій рум'янець ніби каже, що ні, але… Я був би радий почути відповідь, Нарін, — спокійно продовжив чоловік, поки я відчувала його погляд на собі. —  Ти неймовірна дів-...

— Не набрид, — перебила його я, нарешті знову дивлячись у його очі. — Але так не можна. Мені не можна. Вибач. 

   Той зітхнув, але мені здалося, що і Ліам добре знав мою відповідь.

— Єлена сказала б, що це досить романтично.

— Це трагічно, Ліаме, — заперечила я, поки ми все одно кружляли в танці, як й інші. — І найтрагічніше те, що я не можу пояснити тобі усе. І я не можу… Не можу просто не помічати тебе. Давай не будемо робити боляче одне одному?

   Вигнувши брову, Ліам схилив голову на бік. 

— І що ти пропонуєш? Не помічати потягу одне до одного? 

— Не знаю, — чесно відповіла я. — Але я хочу, щоб ти знав: як тільки ми усе вирішимо з Еммою — я поїду. Вибач. 

   Я думала, що чоловік ось-ось відпустить мене та скаже, що й спілкуватись більше не хоче, але схоже, що в нього були свої плани.

— Добре. Я поважаю твій вибір, Нарін, — спокійно відповів він, а згодом посміхнувся. — Але ж ніхто не заважає мені спробувати його змінити, так? 

— Ти відчайдушний. І божевільний, — пробурмотіла я, зітхнувши, поки той закружив мене у ритм нової мелодії. 

— Хто б казав, Нарін.

***

— Погано спала? Виглядаєш кепсько.

— Дякую, — відповіла я Єлені наступного ранку, зітхнувши та потерши очі. — Надто пізно лягла. Після вчорашнього святкування я вирішила трохи почитати і засиділася. Але ніч була тихою. На мій подив.

   Дівчина поставила переді мною чай, який щойно заварила.

— Ось. Стане краще, — лагідно мовила вона і я подякувала їй за піклування. 

   Приємний запах трав розслабив мене і сонливість почала зникати.

— А де Ліам? — запитала я, оглядаючись, але у таверні більше нікого не було. — Не бачила його сьогодні.

   Вчора ми розійшлися спокійно: чоловік провів мене до кімнати, ми ще трохи посміялися, поговорили і він пішов. Та мене все не пускала думка про те, що я йому подобаюсь, та не можу відповісти взаємністю.