Просто він

Ранок Артемові геть не сподобався. Спершу хтось особливо впертий кілька разів поспіль дзвонив на телефон, який валявся десь під ліжком, потім бомбардував повідомленнями й, якщо вірити відчуттям, то надіслав їх не менше сотні. А під кінець йому довелося підскочити на ліжку від переляку, бо хтось увірвався в його кімнату, гучно ляснувши дверима й кинувши щось йому на обличчя.

– Та ти дістав спати до обіду. Ні дописатися, ні додзвонитися, – почув він голос друга. Як з’ясувалося, саме його куртка приземлилася на нього хвилину тому.

З Єгором він подружився ще коли вони були у шостому класі. Разом виросли, закінчили школу, а коли поїхали вчитися, батьки зняли їм квартиру на двох. Після закінчення університету хлопці одразу знайшли високооплачувані вакансії у місті, та ще й в одній фірмі, а тому додому вирішили не повертатися. Так, коли власники їхнього житла сказали, що планують його продавати, довго думати не стали – купили.

– Та щоб тебе! Можна мені хоча б у вихідний день відіспатися?

– В мене було важливе запитання до тебе, – кричав Єгор з кухні, де, судячи зі звуків, почав щось готувати.

– Яке? Я так розумію, що життя й смерті?

– Ще важливіше, – «одягнув» серйозний вираз обличчя, коли помітив, що Артем з’явився на вході на кухню. – Яке пивко брати на вечір?

– Зараз я тебе вб’ю, і тобі доведеться дочекатися наступного життя, щоб з’ясувати відповідь на це запитання, – взявся готувати собі «ранкову» каву. – То яке взяв?

– Як завжди.

Зимовий вечір підступив швидко. Особливо для Артема, який на вихідних принципово не вставав рано. Друзі додивлялися фільм, поволі потягуючи пиво і закусуючи його чипсами.

– Єгор? – озвався Тьома, коли на екрані «побігли» фінальні титри.

– Га?

– Поясни, якого ми п’ємо пиво з фужерів?!

– Бо душа жадає свята.

– То шампанського тоді взяв би.

– Ні, пити шампанське в суто чоловічій компанії мені якось некомфортно.

– А пиво з фужерів – саме те?

– Ага.

– Нагадай мені, чого ми досі друзі?

– Не зуди. Краще зганяй на кухню за добавкою. А я поки новий фільм виберу.

– Окей. Перевір заодно мою електронку. Може бос наш щось написав стосовно проекту, який ми йому перед новим роком надіслали.

Єгор не став зволікати з виконанням прохання друга, бо й сам не міг дочекатися, коли керівництво озветься з приводу роботи, на яку вони витратили кілька тижнів. На жаль, від вище згаданого боса повідомлень не було. Та в скриньці світилося повідомлення від ВподобайМене.com. Він бігло проглянув його, але подібний спам хлопця не зацікавив. Однак для годиться розповів про нього Тьомі, коли той повернувся з кухні.

– О, Боги! – друг різко насупився. – Невже ця фігня і до мене причепилася?

– Ти чого? Звичайний спам.

Артем насупився ще більше, хоча це й здавалося не можливим, помовчав трохи, а потім почав розповідати.

ВподобайМене.com – сайт, вигаданий і створений Томиним батьком три роки тому. В пам’ять про свою дружину, яка бувши ще школяркою з першого погляду закохалася у свого майбутнього чоловіка. Вона була особою дуже романтичною, тому в день, коли вперше сказала йому, що любить, замріяно додала, що хотіла б, аби кожна людина на планеті знайшла свою другу половинку. Артемів батько тоді відповів, що подумає якось над тим, як це провернути. Та хто ж міг подумати, що через тридцять років, тяжко переживаючи втрату коханої дружини, він реально зробить це?..

Так народився унікальний сайт знайомств, який, зі слів творця, «мислить» так, як мислила Вона. Хоча Тьома щиро не міг зрозуміти, де там схожість.

– Там на кожному кроці якась мутка, – завершив свою розповідь хлопець. – Батько ніколи не робив подібних дурниць ані до ВподобайМене.com, ані після нього. Його навіть банально просто в інтернеті не знайдеш. Перейти реально лише за посиланням з повідомлення.

– Цікавенько.

– Знущаєшся? Дурня для малоліток.

– А можна мені якось отримати таке ж повідомлення з запрошенням? Попросиш у свого батька?

– Навіть аби попросив, він не надіслав би. Було пару чоловік, які теж хотіли, але тато стверджує, що не розуміє, чого сайт не можна надибати через  пошук в мережі, а розсилкою на електронку він не займається. Взагалі каже, що нічого такого не задумував, і все відбувається саме собою, до того ж виключно в період новорічних свят.

– Та певно просто тримає марку загадковості.

– Ага. От тільки коли він абсолютно серйозно починає розповідати про те, що то мама сайтом керує, мене дрижаки бити починають. І не від того, що вірю в це, – замовк на кілька хвилин, напружено обдумуючи щось, а потім продовжив, ніби висмикуючи з себе кожне слово: – Я боюся, що смерть мами… залишила певний слід на татові. Тобто він… Хочу сказати…

– Натякаєш на психічні проблеми? – Єгор допоміг другові завершити думку.

– Так.

– А ще в чомусь виявляється?