ВПО

ВПО

Мар’яна, тримаючи в руках старий мерехтливий ліхтарик, піднялася бетонними сходами до виходу. Притулила вухо до двері і прислухалася. Начебто, тиша. Не свистить і не бухкає. Вона відтягнула вбік металевий засов і штовхнула важкі двері. Холодне повітря огорнуло і так замерзле в підвалі її тіло.

В цей раз не повезло будинку напроти через дорогу: дах злетів й похилився на один бік, замість вікон – чорні діри, у дворі – вирва, шматки паркану розкидані по всій вулиці, чорний смердючий дим панує у повітрі.

Сусіди, наче відчували, і виїхала тиждень тому. Вони і Мар’яну гукали із собою. Треба бути божевільним, щоб не розуміти, що їхнє село ось-ось окупують вороги. Та вона не божевільна, все розуміє. І речі деякі зібрала. Але ж загубився їхній з чоловіком улюблений собака. Їхня чіхуашка Жужа. Як вона про це скаже Михайлу, коли він повернеться додому. Він повернеться – вона точно знала! Багато хто був безвісті зниклий, а потім - раз і повертається з полону.  Ось і зараз Мар’яна піде шукати цю бешкетницю по порожнім вулицям села.

• Жужа! Дівчинка моя! Йди до мене швидко!

Жінка заглядала у кожний двір, який був цілим. Думати про те, що їхній собака попав під обстріл і загинув, не хотілося.

• Жужа! – тільки і вимовила Мар’яна, як засвистіло над головою і поруч вибухнуло.

Вибуховою хвилею її знесло у чужий двір і зверху ще щось звалилося. Поки жінка приходила до тями, відчула, що хтось дихає їй в шию і торкається вологим носом. «Жужа» - подумала вона і почала вилазити з-під гілок великого дерева, яке її привалило під час ворожого прильоту.

Мар’яну, можливо, контузило, бо відразу встати жінка не змогла. Вона сиділа на землі, витягнувши вперед ноги і намагалася обтрусити руками пил зі своїх брудних джинсів і блакитної курточки. В голові паморочилося і все пливло навкруги.

• Рр-гав, - хтось дуже потужно привітав її.

Жінка повернула голову і побачила поруч великого … лабрадора палевого кольору.

• Ти тут відкіля? У нас таких не було, - вона протягнула до симпатичної морди руку. Лабрадор тикнувся своєю мордою в її долонь.
• Який ти гарний, - звернулася Мар’яна і почула сигнальний звук автівки.

До них під’їжджав сріблястий мікроавтобус, з рудим водієм. «Голландець» - так усі його звали, вивозив під обстрілами таких відбитих на голову, як Мар’яна, які знаходили купу причин не виїжджати раніше, поки можна було це зробити більш безпечно.

• Дамочка,  може ми прискоримося? – Голландець вибіг з авто до Мар’яни і однією рукою поставив її на ноги, -  пропоную зараз виїжджати, за півгодини, повірте: знаю, буде ще одна ефпевішна атака.

Жінка покрутила головою у всі боки в пошуках своєї Жужи і відповіла:

• Я не можу поїхати без собаки. Ви не розумієте.
• Я розумію, що у Вас контузія, бо Ваша собака з Вами поруч.

Лабрадор зрозумів, що про нього розмовляють і притулився до ніг жінки.

• Це не мій собака, кажу Вам. В мене Жужа – маленька чіхуа-хуа. І вона зникла тиждень тому.

Голландець трохи знервовано зсунув з запітнілого лоба шолом і запропонував все ж таки забрати жінчині речі, якщо вона їх має і виїхати як найшвидше з небезпечної зони.

Мар’яна, залишила великого собаку біля зламаного дерева, а сама, наче під гіпнозом, вмостилася в автівку на заднє сидіння і тільки побачила в мікроавтобусі бабусю із кішкою в руках, дідуся, який міцно тримав телевізор, з якого звисало кілька дротів і військового у бронежилеті – справа біля керма.

• Ось тут, - ткнула вона пальцем в свій будинок, коли вони проїхали метрів шістсот, - я швидко, - вистрибнула з високих сходів мікроавтобуса і пішла за речами в будинок.
• Сумка-кравчучка з документами і речами першої необхідності були давно зібрані і стояли в куту біля входу, але Мар’яна встала, як вкопана і ще раз подивилася навколо: майже нові пластикові вікна, які вони встановили перед самою війною, повномасштабною війною, добротні меблі, які робилися на замовлення і робили оселю сучасною та стильною…А зараз – все життя в одній кравчучці.
• Дамочка, треба швидше, - почула вона роздратований голос Голландця, взяла сумку і вийшла у двір.

В небі щось заджиджало і вони побачили дрон, який швидко рухався в їхній бік.

В цю ж мить, з  автівки вискочив військовий і поцілив у цей дрон.

• Бах, - мимо.
• Бах, - знову мимо.
• Ба-бах! – і маленька смертоносна залізяка зайнялася вогнем і почала падати долу.
• Ну ти мастак! – вигукнув волонтер військовому, - бачу таке вперше!
• Швидко в машину, - загорлав військовий, - зараз тут їх буде купа.

Срібляста автівка повільно рухалася по потрощеній дорозі в бік безпечної української землі, коли Голландець подивися у дзеркало заднього обзору і присвиснув:

• А наш лабрадор біжить за нами, може Ви все ж таки його заберете із собою, дамочка, - звернувся він до Мар’яни, - а сам вже гальмував.

Коли двері мікроавтобуса відсунулися вбік, собака сам застрибнув всередину і став в вузькому проході з висунутим язиком. Він так важко дихав і жалісливе дивився на Мар’яну, що вона протягнула до нього руку і смикнула за оксамитове вушко.

• Ну все! Ось тепер все,  - усміхнувся волонтер, завів двигун і поїхав.

Мар’яна дивилася у вікно на краєвиди – ще не зібрані соняшникові поля,  різнокольорові осінні дерева красувалися обабіч дороги, наче і не було війни. Сонячний промінчик невпевнено пробивався крізь сіру хмарку і світив їй в очі. Вона намагалася запам’ятати свій край, розуміючи, що ніколи сюди не повернеться. Вперше за останній час жінка відчувала себе в безпеці і не помітила, як заснула…

Вона повільно просувалася по довгому світлому коридору і заглядала в усі скляні двері, де майже впритул одне до одного стояли ліжка з пораненими, біля кожного ліжка - стійки з крапельною системою. Чомусь в коридорі нікого не було і ніхто не робив зауваження, що там вештається жінка без бахіл, білого халату та й ще і з собакою поруч. Що вона тут робить? Кого шукає? Залишилися останні двері на цьому поверсі, в які вона ще не заглядала і тут собака почав стрибати біля двері і скавчати. Двері під тиском сильних лап відчинилася і Мар’яна побачила, що лабрадор підскочив до ліжка у вікна і почав скавчати гучніше й облизувати пораненому забинтовану руку…

• Приїхали, дякувати богу, - почула жінка вже знайомий голос Голландця і зрозуміла, що всю дорогу спала, - передаю вас в надійні руки волонтерів, - чи може когось зустрічають десь і треба підвезти?