Розділ 9. Нитки крові

   Джейден повернувся до вітальні рівно через хвилину. Його кроки були важкими, він злегка волочив праву ногу, а долоня як і раніше залишалася прижатою до грудей, де крізь нашвидкуруч накладені бинти все ще проступала темна кров. Ліквідатор підійшов до масивного кухонного столу, висунув верхній ящик і дістав звідти невелику скляну пляшечку, заповнену абсолютно чорною рідиною. Зірвавши зубами щільну пробку, він одним ковтком осушив її до дна.

   Зілля подіяло майже миттєво. Хлопець тяжко видихнув, його плечі розправилися, а на шиї на мить спалахнули й відразу згасли тонкі темні прожилки. Важке та рване дихання вирівнялося, а новий небезпечний сплеск темряви, який уже готовий був знову вирватися назовні й рознести кімнату, був намертво заблокованим десь глибоко всередині його тіла.

   Трохи прийшовши до тями й відчувши, як до м'язів повертається колишня жорсткість, Джейден опустив погляд на підлогу. Прямо біля ніжки столу валявся його мобільний телефон, що випав під час недавнього спалаху болю. Хлопець нахилився, підібрав його й швидко набрав короткий номер із пам'яті телефона. Притискаючи слухавку до вуха, він ні на секунду не спускав свого важкого погляду зі сплячої на шкіряному дивані Бейлі. Дівчина лежала нерухомо, укрита вовняним пледом, і тільки бліді контури нового чорного візерунка на її шиї слабо виділялися в напівтемряві вітальні.

   У слухавці пролунали довгі гудки, після чого почувся сонний, але явно стривожений чоловічий голос.

 - Так. Що сталося, Джейдене? Чому ти дзвониш по цьому номеру?

   Ліквідатор не став витрачати час на привітання й порожні розпитування. Його голос пролунав сухо й жорстко, заповнюючи собою всю кімнату.

 - Відповідай мені прямо й без брехні. Чому на деяких людей моя руйнівна сила взагалі не діє? Учора й сьогодні моя темрява просто обійшла людину стороною, не завдавши жодного пошкодження. Чому?

   На тому кінці запанувала важка й гнітюча тиша. Чутно було тільки, як чоловік натиснув на якусь кнопку, заглушаючи фонові шуми, а потім видав важко зітхнув. Через хвилину мовчання співрозмовник тихо запитав.

 - Ти... ти зараз говориш про ту саму дівчину? Про Бейлі, за якою тебе відправило керівництво корпорації? Ти знайшов її?

   Хлопець невдоволено нахмурився, а його пальці сильніше стиснулися навколо корпусу телефона, ледь не ламаючи пластик.

 - Мені не потрібні твої зустрічні запитання, - крижаним тоном відрізав він, продовжуючи свердлити очима нерухому фігуру на дивані. - Мені просто потрібні відповіді. Прямо зараз. Розповідай усе, що знаєш.

   Співрозмовник знову замовк на кілька довгих секунд, ніби зважуючи всі ризики, а потім заговорив швидким і попереджувальним півшепотом.

 - Слухай мене уважно. Ця дівчина особлива, дуже особлива. Якщо ти хочеш залишитися в живих і виконати свій контракт, тобі треба триматися від неї якомога далі. Взагалі не підходь до неї, передай її координати будь-якому іншому загону й забудь її.

 - Чому? - хлопець звузив очі, у яких знову на секунду промайнув небезпечний блакитний блиск. - Поясни мені причину.

 - Я не можу, ти ж сам усе розумієш, - чоловік на тому боці явно занервував, а в його голосі проступив непідробний страх. - Це глибоко засекречена інформація самого верхнього рівня лабораторій. Якщо керівництво дізнається, що я відкрив рот, мене вб'ють до світанку. Мене просто струть із бази даних, як і всіх інших свідків проекту.

 - Мене не хвилюють твої проблеми з керівництвом, - Джейден жорстко перебив його, не даючи договорити ні слова. - Якщо ти зараз же не почнеш говорити правду, я особисто приїду в твій сектор і удавлю тебе власними руками прямо в твоєму ж кабінеті. І ніяка охорона тебе не врятує, так що починай говорити.

   У слухавці знову почулося важке дихання, що супроводжувалося шелестом паперів. Чоловік зрозумів, що ліквідатор не жартує і діватися йому просто нікуди.

 - Добре, тільки заспокойся, - здався співрозмовник, переходячи на рівний і діловий тон. - Згадай самий початок, коли в тобі тільки пробудилася ця чортова темрява, з тобою ніхто в корпорації не міг впоратися. Твоя сила жила своїм власним життям, вона діяла на рівні рефлексів і захищала тебе як свого носія від абсолютно будь-яких зовнішніх загроз. Пам'ятаєш, коли вчені зрозуміли, наскільки ти став небезпечним і неконтрольованим, вони прийняли рішення тебе ліквідувати?

 - Пам'ятаю, - коротко кинув Джейден, а його щелепа стиснулася при згадці про ті події.

 - Так от, тоді твоя сила мало половину дослідницького центру не рознесла по цеглинах, - продовжив чоловік. - Вони не змогли тебе вбити, але в ході тієї бійні лаборантам усе ж вдалося здобути частину твоєї крові. Саме над нею в найсуворішій таємниці й почалися нові експерименти. Вище керівництво корпорації хотіло створити ідеальний нейтралізатор. Їм потрібен був хтось, хто зміг би або тримати тебе в руках на постійній основі, або просто знищити в момент максимальної небезпеки, якщо ти остаточно від рук відіб'єшся.

   Хлопець продовжував слухати, переводячи погляд із обличчя Бейлі на її руки, які злегка здригалися уві сні.

 - І що далі? - підганяв він співрозмовника.

 - Далі почався справжній кошмар, - тихо відповів чоловік. - У ході цих тестів не вижив взагалі ніхто з піддослідних. Протягом кількох місяців вони вводили матеріал десяткам дітей або добровольцям. Результат завжди був один. Як тільки в їхній організм потрапляла твоя кров разом із новою сироваткою пробудження сили, люди просто згоряли зсередини за лічені секунди. Їхні тіла перетворювалися на попіл, клітини не витримували такого навантаження. І тільки Бейлі змогла вижити. Вона єдина з усієї величезної групи піддослідних перенесла мутацію, впоралася з жаром і змогла взяти під повний контроль свої нові вміння.

   Джейден слухав цю плутану розповідь, відчуваючи, як усередині нього починає повільно закручуватися зовсім новий вузол запитань.

 - Значить, вона єдина, - неголосно повторив він.