Розділ 6. Борг крові

   Троє бійців у куртках із логотипами охоронного агентства корпорації підійшли ближче відсуваючи ногами важкі дерев'яні стільці. Двоє з них міцно тримали Рамона за плечі. Хлопець намагався вирватися, його обличчя було розгубленим, а на щоці виднівся синяк. Але хватка нападників не послаблювалася. Старший з групи, високий чоловік із широкою щелепою зробив крок уперед і безцеремонно простягнув руку в бік Бейлі.

 - Ми забираємо дівчисько, - хмуро кинув він, переводячи погляд на платинового блондина. - Наказ керівництва. Віддай її нам хлопче, далі ми самі доставимо куди треба.

   Джейден навіть не ворухнувся, а його долоня все так само залізною хваткою стискала плече Бейлі намертво притискаючи її до себе. На його губах з'явилася ледь помітна і холодна посмішка. Він окинув трійцю лінивим і зневажливим поглядом.

 - Ви піймали хлопця? Ось його і забирайте, - тихо, але дивовижно виразно промовив ліквідатор. - Отримаєте свої преміальні й вільні. А цю дівчину знайшов я, значить усі подальші дії з нею я буду контролювати особисто. І перед начальством звітувати теж буду сам.

   Чоловіки переглянулися і їхні обличчя миттєво спотворилися від злості. Старший різко потягнув руку до поясу й вихопив пістолет, направляючи ствол прямо в груди Джейдену. Інші двоє теж потягнулися до кобури, не випускаючи Рамона.

 - Ти страх утратив? - проричав головний, зводячи курок. - Нам плювати які в тебе там привілеї в головному корпусі. Віддай дівку по-хорошому, інакше ми вирішимо це питання прямо тут. Живою вона потрібна чи мертвою, лаборантам без різниці.

   Джейден знову посміхнувся, і в його очах промайнув хижий блиск. Він не став тягнутися за зброєю, замість цього з-під його чорного пальта, прямо по підлозі пабу з тихим шелестом хлинула густа темрява. Живі чорні потоки, схожі на слизьких змій, стрімко поповзли в усі боки. Бейлі завмерла, зажмурившись і чекаючи, що зараз її плоть почне розвіюватися.

   Але до її найповнішого здивування, чорні потоки ковзали прямо по її джинсах і кросівках, обволікали щиколотки, але не завдавали абсолютно ніякої шкоди. Темрява поводилася з нею дбайливо, ніби обходячи стороною. Зате до чоловіків ці змії кинулися з явною агресією. Чорні відростки із шипінням липли до їхніх ніг, піднімаючись по взуттю.

 - Що за чортівня?! - старший перелякано скрикнув, відступивши назад і ледь не втративши рівновагу.

   Бійці з диким жахом в очах прийнялися топтатися на місці, намагаючись збити з себе цю незрозумілу рідину. Вони явно не вірили власним очам, ніколи не стикаючись із такою демонстрацією сили ліквідатора першого рангу. Користуючись їхнім секундним замішанням, Джейден різко перехопив Бейлі за передпліччя. Його пальці стиснулися до болю, і він буквально поволік її за собою в бік широких скляних дверей виходу, не чекаючи, поки люди корпорації прийдуть до тями.

   Бейлі спотикалася, її рюкзак за спиною мотався з боку в бік, а вона кілька разів відчайдушно озиралася назад, намагаючись роздивитися в напівтемряві залу Рамона.

 - Рамоне! Відпусти мене, моєму другу потрібна допомога! - вона смикнула рукою, упираючись ногами в підлогу біля дверей, але проти сили Джейдена була як маленька дитина. Вона розуміла, що в цій ситуації, з відбитими після вчорашнього ребрами й не до кінця засвоєною силою, вона абсолютно нічого не може зробити.

   Вони буквально вивалилися на мокрий та блискучий від неонових вивісок асфальт. На вулиці все ще капав дрібний дощ, а повітря після пабу здавалося крижаним.

 - Та відпусти ж ти мене! - закричала Бейлі коли вони відійшли на кілька метрів. Вона з усієї сили відсмикнула лікоть і Джейден нарешті зупинився, розтискаючи пальці.

   Він повільно повернувся і подивився на неї зверху вниз своїм звичним поглядом, від якого холоне душа. У його обличчі не було ні краплі співчуття, тільки глухий та роздратований спокій.

 - Слухай мене сюди, мишко, - тихо але вагомо заговорив він, нахиляючись до її обличчя. - Якщо ти прямо зараз не закриєш свій рот і не підеш за мною, тоді знову опинишся на операційному столі. Знову станеш лабораторним щуром у клітці, з якої тебе вже ніхто не випустить. Так що вгамуйся й покірно йди за мною, якщо тобі дорога твоє життя.

 - Я не можу залишити Рамона! - Бейлі зі злістю витерла краплі дощу з обличчя, а її голос зірвався на хрип. - Він через мене туди поліз! Через мене його піймали! Я не піду без нього!

 - Ти йому вже нічим не зможеш допомогти, - відрізав Джейден, випрямляючись. - Його завезуть у розподільник. Попробуєш сунутися слідом і ляжеш поруч з ним.

   Бейлі знову смикнулася вперед, а її кулаки стиснулися. Страх кудись випарувався, поступившись місцем дикому розпачу.

 - Та для чого ти взагалі все це робиш?! - закричала вона, дивлячись у його байдуже обличчя. - Що за дивну гру ти ведеш? У квартирі ти мене відпустив, сказав бігти, тепер сам же ловиш, захищаєш від своїх же... Чого ти від мене хочеш?!

   Джейден нічого не відповів. Його губи стиснулися в тонку лінію, але погляд раптово перемістився за її плече, у бік дверей пабу і Бейлі також обернулася. З дверей закладу, важко дихаючи, вивалилися ті самі бійці корпорації. Вони тягнули Рамона, який уже майже не опирався. Побачивши на тротуарі Джейдена і Бейлі, старший групи зневажливо сплюнув кров із розбитої губи й знову підняв пістолет. Інші чоловіки теж навели зброю, утворюючи півколо.

 - Стояти на місці! - рявкнув головний. - Досить цього цирку. Нам дали чіткий наказ із сектора Б. Тому дівчину віддаєш нам, прямо зараз, або ми відкриваємо вогонь на ураження по вам обох. Нам плювати на твої контракти.

   Джейден повільно завів Бейлі собі за спину злегка посміхнувшись і в його позі не було ні краплі страху.

 - Якщо вона вам так потрібна, - неголосно але з викликом промовив він. - Тоді спробуйте забрати її.

   Один із бійців, що стояв трохи подалі, молодий хлопець із дикими від страху й злості очима, не витримав. Його палець смикнувся на спусковому крючку, пролунав оглушливий постріл який розірвав тишу нічної вулиці. Вогняний спалах на мить осяяв брудну цегляну стіну пабу.