Розділ 4. Межі свободи

   Густі чорні потоки поповзли по старій підлозі від ніг Джейдена. Бейлі інстинктивно позадкувала, поки лопатки не уперлися в холодну стіну біля обідраного комода. Повітря в кімнаті миттєво поважчало, а дихати стало важко, ніби легені забивало невидимим пилом. Вона пам'ятала кожну деталь із розповідей у лабораторії. Що ця чорна рідина висмоктувала життя швидше, ніж крапля отрути кобри потрапляла в кров.

   Пальці Бейлі судорожно стиснули холодну рукоятку ножа. Секунда, удар серця, короткий замах і сталеве лезо зі свистом розсікло повітря, направляючись точно в центр грудей платинового блондина. Але звуку удару не відбулося. Ніж просто пройшов крізь його тіло, ніби Джейден був з щільного сірого диму, і з глухим стуком намертво врізався в дерев'яну обшивку дверей позаду нього.

   Хлопець навіть не ворухнувся. На його блідих губах повільно розповзлася холодна посмішка. Він опустив підборіддя, ковзнув байдужим поглядом по своєму абсолютно цілому одягу, а потім різко підвів очі, уставившись на Бейлі. У цьому погляді крижаних очей не було злості, тільки азарт хижака, перед яким стрибає дурне мишеня.

   Бейлі діяла чисто на рефлексах, які вбивали в неї роками тренувань. Вона подумки смикнула ту ниточку всередині себе, яка відповідала за свіжу, ще не освоєну силу рудого невидимки. Світ навколо неї злегка качнувся, контури меблів змазалися, а її власне тіло розчинилося в напівтемряві кімнати. Одночасно з цим вона врубила швидкість, збираючись одним потужним ривком проскочити повз хлопця до виходу.

   Їй здавалося, що вона встигне, але Джейден мислив швидше. Як тільки невидима Бейлі порівнялася з ним, його рука із силою викинулася вперед. Він не бачив її, але безпомилково уловив легке коливання повітря і шелест мокрого одягу. Важкі пальці в шкіряній рукавичці мертвою хваткою зімкнулися на її талії, зминаючи тканину куртки. Бейлі навіть пискнути не вспіла, як хлопець єдиним рухом крутонув її навколо себе і кинув у дальній кінець кімнати, прямо до вікна.

   Вона з усього маху влетіла спиною в край старого кухонного столу. Пролунав огидний хрускіт дерева, посуд зі дзвоном посипався на підлогу, а сама Бейлі рухнула на дерев'яні дошки. З грудей вирвався хрипкий і болісний стогін. Голову повело, у роті миттєво розлився знайомий солонуватий смак, і вона, зайшовшись у важкому кашлі, сплюнула густу темну кров прямо на підлогу. Сила невидимості відразу лопнула, як мильна бульбашка, повертаючи її обриси. Чергова спроба підвестися провалилася, а руки просто підкосилися.

   Розуміючи, що в бійці проти цього монстра в неї немає жодного шансу, Бейлі вчепилася пальцями в ніжку столу, намагаючись хоча б утримати свідомість. Треба було говорити. Якщо вона не зможе перемогти його силою, потрібно було використати єдиний козир, що залишився. Їй потрібно було або змусити його сумніватися, або просто потягнути ці чортові хвилини, щоб регенерація вспіла підлатати поранення.

 - Навіщо... навіщо ти це робиш? - хрипко, ледь розліплюючи закривавлені губи, видавила Бейлі. Вона підвела голову, дивлячись на хлопця, який наближався. - Для чого ти їм підкоряєшся? Уся ця метушня з корпорацією, накази... Невже тобі самому не нудно бути їхнім ручним собакою? Невже ніколи не хотілося просто піти і бути вільним?

   Джейден зупинився як укопаний усього в двох кроках від неї. Його чобіт завмер у сантиметрі від калюжки крові на підлозі. На секунду його ідеальне, ніби висічене з мармуру обличчя змінилося, посмішка сповзла, а в глибині блакитних очей промайнуло дивне збентеження. Він дивився на неї так, ніби Бейлі щойно заговорила невідомою йому мовою. Але ілюзія тривала недовго, уже через мить його брови гнівно зійшлися біля перенісся, а щелепи стиснулися так, що на щоках заходили жовна.

 - Тебе не стосується моє життя, маленька негідниця, - зі звіриним риком проговорив він.

   У ту ж секунду чорна димка навколо його ніг буквально збісилася. Густі джгути темряви рвонули вперед, обвиваючи ноги, талію і плечі Бейлі. Перелякана дівчина відчула, як ця жива маса легко відриває її від підлоги, піднімаючи в повітря, ніби ляльку. Один із чорних відростків щільним кільцем ліг на її горло, перекриваючи кисень.

   Бейлі захрипіла, судорожно смикаючи ногами в повітрі, але джгути тримали намертво. Джейден підійшов упритул, дивлячись на неї. На його обличчі відбивалося щире нерозуміння. Цей хлопець звик, що будь-яка істота, якої торкалася його темрява, перетворювалася на бездиханний попіл за долю секунди. Його сила випалювала саме життя. А ця дівчина висіла перед ним, задихалася, хрипіла, але її тіло залишалося цілим, а сила всередині неї вперто продовжувала битися.

   Джейден повільно підніс руку до обличчя і зубами стягнув шкіряну рукавичку. Він відкинув її на підлогу, а потім торкнувся оголеною долонею шиї Бейлі, замінюючи собою чорний дим і повільно стискаючи пальці.

   У місці, де його пальці торкнулися її тіла, шкіра миттєво вкрилася чорними плямами, ніби від сильного опіку. Але, на повний подив самого Джейдена, дівчина навіть не закричала від болю. Її організм просто блокував цей руйнівний ефект, гасячи його залишками власних сил.

   Бейлі лише широко розкрила повні первісного страху очі, а по щоці покотилася одна-єдина чиста сльоза. Вона дивилася на нього не як на ката, а як на людину, яка заплуталася сильніше, ніж вона сама.

 - Ти ж хочеш бути таким же вільним, як і я, - прохрипіла Бейлі, дивлячись прямо в його крижані очі. - І моя свобода зараз залежить тільки від тебе. Корпорація тобі не зашкодить, а от мене вони можуть використати проти тебе.

   Джейден завмер, злегка нахиливши голову набік, ніби прислухаючись до дивного шуму всередині власної голови. Його оголені пальці продовжували лежати на її почорнілій шкірі, але хватка більше не збільшувалася. Він вдивлявся в її очі так пильно, ніби намагався знайти там прихований підвох або брехню. Але бачив там тільки чистий, незатьмарений жах упереміш із безумним і впертим викликом. Слова, які вона озвучила, явно потрапили в якусь стару рану всередині його власної свідомості.