Розділ 2. Ігри зі смертю

   Визг гальм розрізав нічне повітря, а за ним послідував глухий удар металу об людське тіло. Бейлі відлетіла на кілька метрів, безвільною лялькою впавши на мокрий асфальт. Водій позашляховика гарячково смикав кермо, його машина юзом пішла по слизькій дорозі, але хлопцю на тротуарі було плювати на паніку смертних.

   Джейден стояв нерухомо, засунувши руки в кишені чорного пальта. Струмені зливи стікали по його обличчю і мочили платинове волосся, але він навіть не морщився. Його холодні блакитні очі зафіксували, як під головою дівчиська на темній дорозі починає розповзатися густа калюжа крові. Пляма швидко розмивалася водою, перетворюючись на брудні рожеві струмки.

   Звичайна людина після такого удару перетворюється на місиво. Кістки ламаються, а органи розриваються, так що тут і добивати не треба. Джейден задоволено хмикнув. Йому навіть не довелося випускати свою смертельну темряву. Чорна рідина під його шкірою, яка вічно вимагала чужих життів, розчаровано затихла. Ліквідатор развернувся спиною до затору з машин, з яких уже вибігали перелякані люди і не поспішаючи пішов геть по темному провулку. Робота зроблена чисто і без зайвого шуму, все як завжди.

   Через десять хвилин він уже сидів у шкіряному салоні свого автомобіля. Склоочисники скажено молотили по лобовому склу, скидаючи воду, поки Джейден плавно вів машину крізь сіру стіну зливи по проспекту. Музика в салоні грала тихо, створюючи ілюзію повного спокою, поки сенсорна панель не спалахнула червоним кольором.

   У салоні задзвонив телефон і Джейден ліниво торкнувся кнопки відповіді на кермі, навіть не здригнувшись і не відриваючи погляду від червоних габаритів машин, що миготіли попереду.

 - Слухаю, - коротко відповів він.

 - Ти де знаходишся, ідіоте?! - з динаміків пролунав владний голос старого професора, що зривався на сип. Головний ляльковод корпорації дихав так важко, ніби сам пробіг марафон. - Ти доповів, що об'єкт ліквідовано!

 - Я бачив, як її збила машина, - спокійно відповів Джейден, злегка барабанячи пальцями по шкіряному керму. - Вона залишилася лежати на асфальті з пробитою головою.

 - Вона жива, недоумок! Жива! - старий буквально зайшовся кашлем від злості. - Якби ця дівка здохла, усі маркери викрадених сил у наших донорів у секторі Б повернулися б у норму! Здібності повертаються до господарів тільки після смерті паразита! А датчики мовчать! Повертайся і добий її, прямо зараз! Щоб від неї навіть мокрого місця не залишилося!

   Зв'язок обірвався короткими і дратівливими гудками. Джейден не розлютився, навпаки, його губи повільно поповзли вгору, перетворюючись на хижу посмішку. Він міцніше перехопив кермо, відчуваючи, як усередині прокидається забутий азарт. А дівчисько виявилося із сюрпризом. Пережити такий удар, утримати в собі крадені сили і не здохнути на місці, це ще треба вміти. Знищити її буде набагато веселіше, ніж він думав.

 - Ну треба ж, яка живуча тварюка, - неголосно промовив він сам собі.

   Джейден різко крутонув кермо ліворуч і машина з визгом розвернулася через подвійну суцільну смугу прямо посеред ожвавленого проспекту. Якась маленька машина ледь не влетіла йому в бік, водій відчайдушно засигналив. Але ліквідатор лише сильніше вдавлював педаль газу в підлогу, відправляючи потужний автомобіль назад до місця аварії.

   Коли він приїхав туди, дівчиська вже не було. На асфальті залишилася тільки змита дощем кров і пара поліцейських, які перекрили дорогу. Спитати у свідків куди повезли постраждалу, виявилося справою кількох хвилин. Найближча міська лікарня знаходилася всього в чотирьох кварталах звідси, тож туди він і попрямував.

   У цей же час у палаті на третьому поверсі лікарні Бейлі різко розплющила очі. У обличчя вдарило занадто яскраве біле світло ламп. У носі зачесалося від різкого запаху спирту і медикаментів. Вона спробувала глибоко зітхнути, але грудну клітку відразу прошила така дика і гостра біль, що з очей бризнули сльози.

   Вона повернула голову й роздивилася навколо. Руки були поколоті голками, від долонь тягнулися пластикові трубки крапельниць. На грудях стирчали датчики, які дратівливо та монотонно пищали на моніторі біля ліжка.

 - Я в лікарні? – прошепотіла тихо Бейлі.

   Її регенерація, отримана колись від одного з бракованих хлопців, уже працювала на межі можливостей. Зламані ребра хрустіли, зростаючись усередині, голова розколювалася, але рани затягувалися. Ось тільки часу не було зовсім.

   Бейлі чудово розуміла, як влаштована ця система. Зараз прийдуть лікарі, вимагатимуть документи і страховку, яких у неї немає. Потім викличуть поліцію, ті проб'ють по базі біометрію, і через пару годин за нею приїде чорний фургон корпорації. Знову клітка. Знову нашийник.

 - Ні, я туди не повернуся, - прохрипіла вона пересохлими губами.

   Перемагаючи нудоту і дику біль у м'язах, Бейлі смикнула руками. Голки вилетіли з вен, а на простирадло бризнула темна кров. Вона зірвала зі шкіри присоски датчиків, і прилад тут же запищав на одній високій ноті, сигналізуючи про зупинку серця пацієнта.

   Бейлі перекинула ноги через край ліжка, ступні торкнулися холодного лінолеуму, і коліна тут же підігнулися. Вона ледь не впала, в останній момент ухопившись за край тумбочки. Голова кружилася так, ніби вона крутилася на каруселі. Щоб повністю відновитися і запустити регенерацію на повну потужність, їй терміново потрібна була підзарядка. Потрібна була кров когось із обдарованих, тому що звичайна лікарняна глюкоза тут не допоможе.

   Тримаючись рукою за стіну, Бейлі штовхнула двері палати і вийшла в довгий лікарняний коридор. Було тихо, і не видно медичного персоналу. Але зрідка десь у кінці коридору шаруділи кроки медсестер.

   І раптом її ніздрі затремтіли. Серед задушливого запаху ліків і хлорки Бейлі вловила тонкий, ледь помітний шлейф. Так пахнули тільки діти лабораторії. Специфічний, ледь помітний запах зміненої крові. Хтось із обдарованих був тут, зовсім поруч.