9 – Аматоксин

Деніел Версель:
Я вів машину та дивився на дорогу, а в думках лише Роуз. Моя маленька Роуз, яка зробила неймовірне. Вона захопила моє серце та душу, яку я ретельно ховав. 
Не збрешу, якщо скажу що в мене дійсно багато шанувальниць. Багато дівчат, яким я подобаюся. Але, якщо на чесноту, то їм подобаюся не я. А той образ Ідеального чоловіка, який я створив. Мені було цікаво кілька років тому, коли я був лише Помічником слідчого. Ще не став тим, ким я є зараз.
Цікаво, чи дійсно дівчата шаленіють від таких людей, які проводять себе як справжні Принци у кіно або книгах. Я люблю читати різні книги, включаючи романи. Але це дуже рідко буває, але все ж таки буває.
До цього всього, що зараз трапляється, я був звичайним чоловіком. Помічником Слідчого. Просто робив свою роботу, був ввічливим з усіма, але по-іншому. Це була не така ввічливість. Ідеальний образ вийшов з під контролю після кількох випадків, як самогубства від "кохання" до мене, так і пошкодження іншим.
Я не ідеальний, як і усі люди в нашому світі. Робив багато дурниць в підлітковому віці, був тим ще бешкетником. Діти ж є діти... Що не кажи їм, все одно, особливо в підлітковому віці нароблять багато дурниць. А у старшому віці виправляй їх потім...
Роуз Прескот. Дівчина, не єдина, як висловився потім, якій я не подобався. Інші дівчата... У них свої причини, а ось Роуз. Роуз, здивувала. До усього цього, нашої спільної ночі та минулого дня, наші бесіди можна було порахувати на пальцях. 
Спочатку, її байдужість зачепила мене. Дратувало дуже і як я не намагався привернути до себе її увагу, все марно. Але той вечір... Наше танго, яке розпалило наші серця та відкрило душі, змінило геть усе. Я побачив ту крижану дівчину з іншої сторони. З пристрасної сторони, яка жадала кохання та любові.
А зараз що є, то є. Ми зустрічаємося, хоча офіційно я не пропонував їй. Хоча все й так очевидно. Лише перед своїм від'їздом, зізнався у коханні. Думаю, що як повернуся, обов'язково запропоную.
Тим часом дорога була наче нескінченою. Було трохи нудно і я сумував та переживав за Роуз. Сповідаюся, що та дівчина буде вдома та сама здасться поліції... І все закінчиться. Але мої думки перервав дзвінок Франка.
– Привіт, Верселе, в мене для тебе... Погані новини. Я знаю ім'я убивці та знаю як її вбили, точніше... Чим. І знаю, до речі, адресу! – почав одразу Франк і здивувався. Оце так швидкість... Ну добре, мені вже цікаво що він там знайшов, але спочатку...
– Я теж знаю хто вона. І я вже їду до неї. – сказав я. – Точніше, майже приїхав, залишилося близько...
– Що-що? Куди приїхав, Ден? – здивувався мій друг та колега. – Вона ж живе прямо у місті... У центрі.... Хоча постій... Ти кого підозрюєш?
– Ем... Вибач, але... Зараз, хвилинку. – я з'їхав з траси на узбіччя та продовжив розмову з Франком. – Так, тепер я з тобою. Так хто вона? Мені дала адреса одна дівчина і сказала, що ґудзик належав тій дівчині у костюмі Хрещеної феї та живе вона ЗА містом. У Парксонвелі.
– Де-де? – Франк став дуже серйозним. – Ні-ні, там її немає. Вона прямо поряд, у "Голках та ґудзиках". Це Форджер. 
– Ханна? Але чому? Як ти здогадався? – я не розумів чому саме вона. Її не було на вечірці, тож, вона фізично не була там і не могла нашкодити нікому. Особливо, Люсі Дезмонд.
– Аматоксин, Ден. Я знайшов у тілі Люсі його. Схоже, це було навіть ДО вашої вечірки. Отрута, яка діє через день-два, або навіть, через 12 годин. По різному буває. – чоловік зітхнув. 
– Так, а чому саме Ханна Форджер? Як вона з цим пов'язана? – знов не зрозумів логіки Франка. Я не дурний чоловік, в мене є розум та логіка, але зараз саме їм почуваюся. 
– Хто в нас в місті ТАК СИЛЬНО, наче скажений, по-перше, в тебе закоханий, по-друге, квіти? М? – я згадав Крамницю Ханни. – Ну от тобі й відповідь! Люсі отруїла Ханна, ще до вечірки! Бо ти їй подобаєшся, як і усім дівчатам у нашому місті...
– І я залишив Роуз з Ханною зараз... – не гучно сказав я і ЩОЙНО зрозумів, ЩО я накоїв. Залишив мою маленьку Роуз з монстром, на ім'я Ханна.
– Ти ЩО зробив? – Франк гучно зітхнув. – А ну негайно повертай назад і рятуй її! 
– Та знаю! Вже їду! – я завів машину та негайно повернув назад, не дивлячись ні на що. Треба швидко рятувати Роуз, інакше, станеться непоправне. Ханна може нашкодити та думаю, нашкодить їй, якщо я не встигну врятувати їх. Вона бачила як я цілую та обіймаю Роуз. Вона усе бачила і... "Треба поспішати." – подумав я та дав газу на машині, сподіваючись що вона ще НЕ встигла їй нашкодити.
Я так сильно захопився Роуз, що почав забувати нашу ціль. Забув, як думати та вести слідство. Забувати, як працювати та бути Слідчим. Адже, Роуз... Вона мій ангел, який підіймає мене на небеса. А потрібно, хоча б іноді бути на Землі.