7 – Обмірковування

Ця фаза почала після того, як ми вийшли з дому Пані Дезмонд та повернулися... Не до мене у квартиру. А до кабінету (вперше бачила таку красу) Пана Слідчого, Деніела Верселя. Вночі. Це... Дивно, адже я думала все ж таки у квартиру. Хоча б до мене. Чоловіка, який робить мене щасливою. Це дивно, адже я вперше щось подібне відчуваю до когось... Окрім Кіллі, яка моя подруга. Але це не те, не ті почуття та не ті емоції, які я відчуваю поряд з Деніелом. Окрім тиші та спокою, я відчуваю іноді радість, іноді смуток (коли він хотів піти від мене на свою кляту роботу), а іноді хвилювання за нього.
– То, що ми маємо? Її отруїли, сьогодні вона померла і це було вчора... На вечірці... А ґудзик, який ми знайшли, не належав їй однозначно. – почала розмову, після того, як ми ввійшли в кабінет Деніела. Я вважала що він буде... У стилі мафії, тобто класичний кабінет, будуть якісь фігурки на скляній шафі, звичайна металева дошка, шкіряний диван, а він.... Не такий який я собі уявляла. Хоча можливо я просто передивилася старих фільмів, адже кабінет був дуже сучасним. 
У кабінеті Дена була електронна дошка майже на усю стіну, простий скляний стіл з комп'ютером та стілець з колесами та... Більше нічого зайвого. Окрім, шафи та ШКІРЯНОГО ДИВАНУ. Того самого, якого я й уявляла, а в у такому кабінеті він виглядав досить цікаво. Доповнював картину, сказала б навіть. 
– Так, але є зачіпка і тепер треба встановити власницю костюма. – погодився зі мною Деніел. – Але я вже це зробив. – одразу вирішив додати він і я не зрозуміла як. Як він це зробив? Коли? Поки їхали на його Audi? Оце я розумію Детектив та Слідчий в одному флаконі. Не дарма його призначили минулого року Найкращим Слідчим на всьому Південному узбережжі. Не дарма.
– І хто це? – питаю його.
– Я не знаю її імені, але я бачив її на вечірці вчора. Костюм Хрещеної феї. – я здивувалася його словам. Феї? А чому саме її, а не якоїсь іншої дівчини? Не розумію його методики розслідування.
– Хрещеної феї? Але ж, їх декілька здається було... Чи ні? – їх дійсно було декілька. Але блакитний ґудзик ще не доводить, що це дійсно хрещена фея. Костюмів багато і може Ден помиляється.
– Можливо, але саме блакитна сукня була в однієї дівчини. І ці ґудзики теж бачив. І я знаю як дізнатися це... Але все це на завтра вже. Сьогодні відпочивати. 
– Але навіщо ми тут це обговорювали, а не... Десь в іншому місці. Наприклад, в моїй квартирі. – спитала я обережно, не знаючи як відреагує Ден. Але дарма, відреагував він своєю гарною посмішкою та обіймами.
– В тебе дуже тонкі стіни та хтось міг почути. А тут все приватно і ніхто нас не почує. Стіни дуже товсті. 
– О... Конфіденційність, зрозуміла. – кивнула я. – Тепер зрозуміла твоя логіка. Це дійсно... Правильне рішення. Вдома в мене дійсно картонні стіни.
– Так, а тепер ходімо, підвезу тебе до додому. – і на цьому, день був завершений. Ну, майже... Мене відвезли додому, провели до самої квартири, хоча я могла сама дійти від машини до під'їзду... Але Пан Слідчий прав. Зараз дуже небезпечний час, щоб гуляти одною. Та дівчина... Може бути десь поряд і нашкодити не тільки мені. Треба негайно, з самого ранку зайнятися її пошуками. І ґудзик, наша реальна можливість це зробити.
– Ну що ж... На добраніч, красуне. – погладив мене по голові Деніел і я посміхнулася. Це було дуже мило. Його компліменти для мене наче мед для вух.
– На добраніч, Пане Слідчий. – я узяла його за краватку та нахиливши до мене, обережно поцілувала, злегка торкнувшись Деніела губами.
– А чого Пан Слідчий, а не Ден? – якось розчаровано (чи мені просто здалося), спитав чоловік, а потім, ще кілька разів після цього поцілував у губи. Я була на сьомому небі від щастя. Час з ним, його поцілунки, погладжування живота та рук... Та й взагалі, все що він робить відносно мене - це рай. Це чистий кайф, адже я давно не відчувала турботу саме від чоловіків. Кіллі, то Кіллі, а чоловіки... 
В мене не так багато досвіду. Але був досвід. І є, схоже зараз. І минулий показував, що чоловіки не винні у нашому закінченні відносин. Усе це я була винна. Моя робота, якої іноді не було або було 2 чи 3 роботи на півставки. В мене просто не вистачало сил та бажання щось робити, а чоловіки... Не хотіли поряд з собою бачити втомлену, незадоволену та холодну дівчину, яка не те що не приділяє їм уваги. Вона просто не існує у їхньому світі. Вона десь у собі, у своєму вигаданому.
Що покажуть ці відносини, залишається лише гадати... А сподіваюся, що нічого поганого (окрім топви шанувальниць Верселя) не буде. 
– Не доріс до цього звання. – нахабно заявила дивуючи саму себе. Раніше, до Дена, я НІКОЛИ б такого не сказала. Грубити не в моїй компетенції. Це була наче не я, говорячи це...
– Ах так, ну тоді зараз це виправимо. – краватка полетіла на підлогу вже у моєму коридорі, поки мене несли на руках наче принцесу до спальні, так само як і інші речі. Плащ, сорочка, чоботи на зняті ще на порозі, а з часом й джинси. 
Думаю, не треба зайвих слів. Він дійсно виправив усю ситуацію між нами та довів все що треба до ідеала. І я ж казала - він ідеальний чоловік. Ідеал - він ідеал в усьому, навіть у дорослих справах.